слово, як і ніж, були завжди напоготові.
— Що новенького в місті? — кобра полишила
135
без уваги привітання.— Що нового в великому
місті — місті, де сто слонів, двадцять тисяч
коней і величезна кількість отар, місті князя,
що править двадцятьма князями? Я недочуваю,
і давно вже не долинало до мене гуркоту.
— Над нами — Джунглі,— сказав Мауглі.— А
із слонів я знаю лише Хатхі і його синів. А що
таке «князь»?
— Я ж казав тобі,— м'яко прошипів Каа,— я
казав тобі чотири дощі тому: міста більше не
існує.
— Місто, велике місто в лісі, чию браму
охороняють чотири князівські башти, ніколи не
може зникнути. Його побудували до того, як дід
мого діда вилупився з яйця, і воно буде стояти,
допоки сини моїх синів побіліють, як я. Саладхі,
син Чандрабіджі, сина Вієджі, сина Ягасарі,
побудував його в давні часи. А хто ваш повели-
тель?
— Я не розумію, про що вона каже,—
повернувся Мауглі до Каа.
— Я теж. Вона дуже стара. Мати Кобр, тут ті-
