цею князівських скарбів! Аж поки сюди не при-
йдуть жерці і не винесуть мене на світло! Люди-
но зі зміїною мовою, якщо ти зможеш вийти
звідси живою, то князі будуть твоїми слугами!
Може, нагнешся і візьмеш що-небудь?
— Вона, напевне, божевільна,— спокійно за-
уважив хлопець.— Не бачу, Мати Кобр, що
звідси можна винести.
— Клянусь Сонцем і Місяцем, хлопець втратив
розум! — прошипіла кобра.— Дивись, поки я
милостива, і ти побачиш те, чого ніхто не бачив
із людей!
— Ну, що ж, погляньмо, якщо тобі так хоче-
ться.
Він підняв з підлоги пригорщу чогось блиску-
137
чого.
— Еге! Це схоже на ті круглячки, якими граю-
ться люди. Тільки ці жовті, а ті були коричневі.
Він кинув золоті монети на підлогу і зробив
крок уперед. Уся підлога під склепінням під-
земелля була встелена шаром золотих і срібних
монет — вони висипалися з мішків, де раніше
зберігалися. На монетах і поміж ними, як у
піску під час відпливу, лежали дивовижні візе-
