Біла Кобра аж затремтіла зловтішно:
— Звичайно, я подарую його тобі, але на той
час, поки ти тут.
— Я хочу вже піти звідси. Тут темно й холо-
дно. Проте я хочу забрати цю колючу річ у
Джунглі.
— Поглянь собі під ноги! Що там лежить?
Мауглі підібрав щось біле і гладеньке.
Це людський череп,— сказав він.— А ось іще
два.
Багато років тому ці люди прийшли, щоб за-
брати скарб. Я поговорила з ними в темряві, і
140
вони заспокоїлися.
— Та навіщо мені цей скарб? Якщо ти до-
зволиш мені взяти анкас, я вважатиму своє
полювання вдалим. Якщо ж ні — все одно це
буде добре полювання. Я не ворогую з
Отруйним Племенем, і, крім того, я знаю Запові-
тне Слово твого племені.
— Тут тільки одне Заповітне Слово — моє!
Каа кинувся вперед, зблиснувши очима.
— Хто просив мене привести сюди Людину?
— Я, звичайно,— прошелестіла стара кобра.—
Я вже давно не бачила людей, а цей хлопчик
