— Ні, треба показати це Багірі. Доброго тобі
полювання! — і Мауглі затанцював від радості,
розмахуючи анкасом. Час від часу він спинявся,
щоб помилуватися знахідкою. Багіру він поба-
чив біля водопою, після полювання на велику
здобич. Мауглі розповів про пригоди в Холо-
дних Печерах, а Багіра слухала його й час від
143
часу обнюхувала анкас. Коли ж він згадав
останні слова кобри, Багіра схвально замуркоті-
ла.
— Значить, змія казала правду? — жваво спи-
тав Мауглі.
— Я народилася в князівському звіринці і,
здається, знаю дещо про Людину. Багато хто з
них убили б тричі за ніч, і все заради одного
цього червоного каменя.
— Але від нього держак тільки важчий. Мій
блискучий ніж набагато зручніший, і — слухай!
— червоний камінь зовсім не їстівний. То ж для
чого він? Навіщо вбивати?
— Мауглі, йди-но спати. Ти жив з-поміж лю-
дей...
— Я пам'ятаю. Люди вбивають не тому, що
вони полюють, а так, задля втіхи. Прокинься ж,
