Людино з Джунглів, як і той, хто забере її в
142
тебе. Заради неї будуть убивати, вбивати,
вбивати! Сила моя висохла, зате колючка
зробить своє. Це смерть!
Мауглі виповз крізь дірку в підземний кори-
дор і, оглянувшись, побачив, як кобра люто
гризе своїми неотруйними зубами ідолів, що ле-
жали на підлозі, і сичить: «Це смерть! Це
смерть!»
Мауглі і Каа були раді, що вибралися на світ
Божий.
Щойно вони опинилися в рідних Джунглях і
анкас у хлопчикових руках заяскрів під врані-
шнім сонцем, Мауглі відчув таку радість, ніби
знайшов гроно чудових квітів, щоб увіткнути їх
собі в волосся.
— Це яскравіше очей Багіри,— сказав він
захоплено, роздивляючись зелені смарагди.— Я
покажу їй цю штуку. Але що хотіла сказати ця
гнила мотузка словами про смерть?
— Не знаю. Мене образило до самого кінчика
хвоста те, що вона не скуштувала твого ножа.
Завжди в Холодних Печерах чаїться якась не-
безпека — і на землі, і під землею... А зараз я
хочу їсти. Ти підеш зі мною на лови?
