кілька ліан і через мить уже гойдався в гамаці
високо над землею. Коли його розбудили лісові
голоси, вже вечоріло. Він згадав про ті красиві
камінці, що викинув.
— Хоч погляну на них ще раз,— спустився він
по ліані на землю.
Але Багіра випередила його: вона обнюху-
вала землю в темряві.
— А де гостра штука?
— ЇЇ взяла Людина. Ось слід.
— Тепер ми побачимо, чи правду казала
кобра. Якщо правду, то ця Людина помре.
Ходімо по сліду.
— Спочатку пополюємо, бо на голодний шлу-
нок ніяке діло не робиться.
— Побачимо, коли доженемо.
Мауглі з Багірою похапцем пополювали, про-
те минуло близько трьох годин, поки вони
наїлися, напилися і вирушили в дорогу.
Багіра бігла риссю, нагнувши голову, за нею
145
Мауглі.
Слід показує, що від важкої ноші п'ята
вгрузла в землю,— сказала Багіра.
І вони помчали по сліду двох босих ніг, по-
