трапляючи то в пітьму, то в смуги місячного
сяйва.
— Тепер він біжить швидко, пальці розчепі-
рені,— сказав Мауглі.— Вони бігли вологою ни-
зиною.— А чому він завернув убік?
— Стривай! — сказала Багіра і одним чудовим
стрибком перемахнула через галявину — щоб
не залишити на землі своїх слідів. Потім
повернулася до Мауглі.
— А тут другий слід іде йому назустріч. Нога
менша і пальці зігнуті.
Мауглі підбіг подивитися.
— Це слід мисливця з племені гондів,— сказав
він.— Поглянь! Тут він тягнув свій лук по траві.
Ось чому перший слід завернув убік. Велика
Нога ховалася від Малої Ноги.
— Правильно,— кивнула Багіра.— А тепер
візьмемо кожен по одному сліду. Я — Велику
Ногу, а ти, Маленький Брате,— Малу.
Багіра стрибнула на перший слід.
— Ось,— уткнулася вона в землю,— я, Велика
Нога, ховаюсь за скелю і стою тихо, не сміючи
переступити з ноги на ногу. А що в тебе?
— Ось я, Маленька Нога, підходжу до скелі,—
говорив Мауглі, йдучи по сліду.— От я сідаю під
