буде Каа, щоб утримати їх на воді, отож іще жи-
вих їх понесе на мілину поблизу лігов
Сіонійської Зграї. Отам вовки і схоплять їх за
горлянку.
— О-о! Краще й бути не може, хіба що
стануть на заваді невчасні дощі. Тепер лишає-
ться дрібничка: побігти і стрибнути. Я зроблю
так, що пси мене помітять і кинуться слідом за
мною.
— А ти вже обдивився скелі вгорі, з боку бе-
рега?
Ні, забув.
— Піди подивися. Земля там погана, вся в ви-
боїнах. Ступнеш абикуди — і все, кінець полю-
ванню. Отже, я залишаю тебе тут. Тільки
заради тебе передам звістку твоїй Зграї, щоб
знали, де шукати собак. Мені твої вовки не рі-
дня.
168
Коли Каа хтось не подобався, він міг виказати
до того свою зверхність як ніхто в лісі, за виня-
тком хіба що Багіри. Він поплив униз по течії і
проти Скелі Ради побачив Пхао і Акелу — ті
прислухалися до нічних звуків.
— Кшш, вовки! — весело гукнув він.— Руді
