піщаного берега якраз біля входу в ущелину.
— Ось здобич цього року,— сказав він.— По-
глянь!
На піску лежали кістяки двох молодих оленів і
буйвола. Мауглі бачив, що ні вовк, ні шакал не
166
чіпали кісток, які оголилися від часу.
— Вони перейшли межу, вони не знали,—
прошепотів Мауглі,— і Маленьке Плем'я убило
їх. Ходімо звідси, поки бджоли не прокинулися!
— Вони не прокинуться до світання,— сказав
Каа.— Зараз я розповім одну історію. Багато-
багато дощів тому загнаний олень забіг сюди з
півдня, не знаючи Джунглів, а за ним по п'ятах
гналася Зграя. Збожеволівши від страху, він
стрибнув зі скелі. Оскаженіла Зграя подалася
за ним. Сонце підбилося високо, а бджіл,
сполошених і злющих, була хмара. Ті, що, же-
нучись за оленем, стрибнули у Вайнгангу,
померли, перш ніж дісталися води. А ті, що не
стрибнули, теж згинули у розщелинах нагорі.
Але олень лишився живий.
— Як це могло статися?
— Бо він стрибнув, перш ніж бджоли почули
його, і був уже в воді, коли вони зібралися жа-
