свої чорні щільники все вище і все глибше в пі-
тьмі печер. Ні Людина, ні звір, ні вода чи вогонь
не могли їх там зачепити. З обох боків ущелина
була ніби оповита мерехтливим чорним оксами-
том. І Мауглі здригнувся, підвівши погляд,—
над ним висіли гірлянди, міріади сплячих бджіл.
А ще були брили та гірлянди і щось схоже на
гнилі пні, приліплені до скель. Це були старезні
щільники або нові, збудовані в затінку ущели-
ни, де ніколи не буває вітру. Цілі гори гнилих
замшілих залишків застрягли між дерев і ліан,
що ними поросло бескиддя. Прислухавшись,
Мауглі не раз вловлював шерех падіння пере-
повнених медом щільників, які зривалися десь
там, у темних лабіринтах, а потім — сердите гу-
діння і важке скрапування меду на віття.
На одному березі річки була маленька піщана
мілина, а на ній — звалище сміття, котре
накопичилося за сотні літ: мертві бджоли, трут-
ні, старі щільники, крила метеликів та жуків, що
колись крали мед. Усе це злежалося, і гострого
запаху від цієї купи було досить, щоб відігнати
будь-кого, хто не міг літати і добре знав, що
таке Маленьке Плем'я.
Каа плив угору по річці, аж поки не дістався
