поперек дороги.
— Що є, те є. А те, що буде,— то лише
повернення давно забутого. Посидь тихенько, я
порахую свої роки.
Протягом години Мауглі спочивав посеред кі-
лець Каа, граючись ножем, а Каа, вмостивши
голову на піску, згадував про все, що побачив
відтоді, як вилупився з яйця. Світло в його
очах, здавалося, згасло, і вони стали схожими
на тьмяні опали, час від часу він різко смикав
163
головою сюди-туди, мабуть, йому снилися лови.
Мауглі розслаблено дрімав: він знав — немає
нічого ліпшого, аніж добре виспатися перед
полюванням, а він звик засинати будь-якої
пори, вдень чи вночі.
Раптом він відчув, як тіло Каа надимається і
товщає під ним, величезний удав шипів і сви-
стів, ніби меч, вихоплений із піхов.
— Я бачив усе, що колись народилося під
місяцем: і великі дерева, і старих слонів, і ске-
лі, що були голими і гостроверхими, перш ніж
поросли мохом. Ти ще живий, Жабеня?
— Місяць щойно зійшов,— позіхнув Мауглі.—
Я нічого не розумію...
