немає рівного в Джунглях, о мудрий, сильний і
прекрасний Каа!
— А куди ти так поспішаєш? — голос Каа вже
пом'якшав.— Не минуло й місяця відтоді, як
один шибеник із ножем жбурляв у мене камін-
ням і називав лісовою кішкою за те, що я, бачи-
те, заснув на галявині.
— Авжеж, та ще й та ще й розігнав оленів, а
Мауглі тоді полював. Цей Плескатоголовий
зовсім оглух і не чув, як йому свистіли, щоб він
звільнив стежку для оленів,— спокійно сказав
Мауглі, вмощуючись між пістрявими кільцями.
— А тепер цей лукавець ллє солодкий мед на
мою душу, і довірливий удав влаштовує йому
м'яке сідало, га, бешкетнику? Ну, тепер тобі
зручно? Хіба Багіра зуміє так згорнутися?
Хлопець обняв гнучку, як канат, шию Каа і
схилив його голову собі на плече, а потім роз-
повів йому про все, що сталося цієї ночі.
— Я, може, й мудрий,— сказав Каа, почувши
розповідь,— але що глухий, то глухий. А то я
почув би пхіал. Не дивно, що травоїди так стри-
161
вожилися. Скільки ж усього тих собак?
— Іще не знаю. Я пустився бігом до тебе. Ти
старіший за Хатхі. О Каа,— Мауглі аж закрути-
