вся радісно,— які то будуть лови! Не всі поба-
чать новий місяць.
— І ти туди ж? Пам'ятай — ти лише Людина;
не забувай, яка Зграя тебе вигнала. Нехай
вовки ганяють собак.
— Це правда — я Людина. Але цієї ночі я
сказав, що я — вовк. Це у мене в крові. Я
закликав у свідки річку й дерева, нехай вони
запам'ятають мої слова. Я мисливець Вільного
Народу, Каа, і залишуся ним, поки Руді Собаки
не залишать наші місця.
— Вільний Народ! — буркнув Каа.— Вільні
злодії! А ти зв'язав себе смертельним вузлом в
пам'ять про вовків, які померли! Погане це
полювання!
— Це — моє Слово, і я вже сказав його.
Дерева знають, і знає річка. Поки не підуть
собаки, моє Слово не повернеться до мене.
— Ссшш! Це міняє все. Я думав узяти тебе з
собою на північні болота, але Слово, якщо його
дала навіть Маленька Людина,— залишається
Словом. Це я, Каа, кажу...
— Спершу подумай добряче, Плескатоголо-
вий, щоб і себе не пов'язати смертельним
