вканням, що пролунало серед ночі так, ніби з
тріском впало дерево.
— Ми приймаємо бій! — кричали вовки.
— Лишайтеся тут,— сказав Мауглі четвірці.—
Нам знадобиться кожен зуб. А Пхао з Акелою
нехай готуються до бою. Я йду рахувати собак.
— Це смерть! — вихопився наперед Вантала.
— Що зробить проти рудих убивць цей голяк?
Навіть Смугастий, і той...
— Ти й справді чужак,— розсердився Мауглі.
— Та ми ще поговоримо, коли пси будуть пере-
биті. Доброго полювання всім!
І він помчав у пітьму, весь у якомусь
хмільному передчутті, не дивлячись, куди
ступає, і невдовзі простягся на повен зріст,
160
спіткнувшись об Каа на оленячій стежці біля рі-
чки.
— Кш-ша! — сердито прошипів змій.— Хіба
так годиться — перти, не дивлячись під ноги і
розганяти геть усю здобич?
— Вибач, Плескатоголовий,— підвівся на ноги
Мауглі.— Справді, я шукав тебе, та от дивина:
кожного разу, коли я тебе бачу, ти стаєш
товщим і довшим на довжину моєї руки! Тобі
