вузлом. Мені не треба твого Слова, бо я тебе
знаю...
— Хай буде так,— сказав Каа.— Я не буду
давати Слова. А що ти робитимеш, коли при-
162
йдуть Руді Собаки?
— Вони мають перепливти Вайнгангу. Я хочу
зустріти їх на мілині, а за мною нехай буде
Зграя. Ножем та зубами ми заставили б їх від-
ступити вниз за течією річки і трохи б остудили
їхні пащеки.
— Вони не відступлять, і ти пащеки їхні не
остудиш,— сказав Каа.— Після цієї сутички не
лишиться ані Людини, ані вовченят — лише самі
кістки.
— Ала-ла! Помирати, так помирати! Славний
буде бій! Це правда, я ще молодий і бачив мало
дощів. У мене немає ні мудрості, ні твоєї сили,
Каа. Може, ти, Каа, щось краще придумав?
— Я бачив сотні і сотні дощів. Перш ніж у Хат-
хі випали молочні ікла, я вже залишав у пилюці
довгий слід. Клянусь Першим Яйцем, я древні-
ший від багатьох дерев і бачив усе, що робило-
ся в Джунглях.
— Але такого ще не було,— зауважив хло-
пець.— Досі Руді Собаки не ставали нам
