— Кш-шш! Я знову Каа. Я знаю, минуло не-
багато часу. Зараз ми спустимося до річки, і я
покажу тобі, що треба робити з собаками.
Він кинувся у воду, швидкий, як стріла, і
поплив до головного русла Вайнганги, трохи
вище плеса, що біля Скелі Миру, а Мауглі пі-
рнув слідом.
— Стривай, ти відстанеш, я пливу швидше!
Лягай до мене на спину, Маленький Брате!
Лівою рукою Мауглі обійняв Каа за шию,
праву щільно притиснув до тіла і випростав
ноги. І Каа Поплив проти течії, як це умів роби-
ти лише він, і вода забурунилася довкола шиї
Мауглі, а хлопця погойдувало на хвилях, що
здіймалися від рухів сковзкого тіла удава.
Трохи вище Скелі Миру Вайнганга звужується в
тісній ущелині, з-поміж скель заввишки до ста
164
футів, і вода скажено вирує серед безлічі вели-
ких і малих каменів. Мауглі не бентежило шу-
мовиння води, бо не було такої води в світі, яка
б його злякала. Він дивився на скелі і стриво-
жено ворушив ніздрями: в повітрі пахло чимось
солодкаво-кислим — так пахне мурашник у
спекотний день.
Хлопець інстинктивно занурився в воду, ви-
