Нічний гомін не вщухав, але ніхто — ні звір, ні
птах — не озвався до юнака, і нове відчуття
горя охопило його.
— Я умираю в болотах, вражений отрутою,—
зітхнув Мауглі.— Юнак був такий засмучений,
щоледвестримувавсльози.—Потім,—
продовжував Мауглі,— вони знайдуть мене в
чорній воді. Ні, я повернуся в свої Джунглі, щоб
померти коло своєї любої Багіри! Хай там що, а
я належу Джунглям!
Тепла сльоза скотилася по щоці і впала йому
на коліна. У такому душевному неспокої Мауглі
почував себе щасливим і нещасним водночас.
Чи зрозуміле вам таке химерне щастя?
Мауглі згадав бій на берегах Вайнганги і так
голосно вигукнув останні слова, що серед оче-
рету підхопилася на ноги буйволиця і пирхну-
ла:
— Людина!
— У-у! — ревнув дикий буйвол Меса.— Це не
Людина, це лише безволосий вовк із Сіонійської
Зграї. У такі ночі він завжди бігає, мов навіже-
ний.
— У-у! — відповіла буйволиця, нагинаючи го-
193
лову.— А я думала, що це Людина.
