поки не дійшов до хатини, де горів вогник. Три-
чотири собаки завалували й одразу вгамували-
ся, почувши глухе вовче гарчання, яке послав
їм у відповідь Мауглі. Він потер губу, згадавши
той камінь, що ним його пригостили люди кі-
лька років тому.
Двері хатини прочинилися, і звідти визирнула
жінка, вдивляючись у темряву. Заплакала дити-
на, і жінка сказала:
Спи! Це просто шакал розбудив собак. Скоро
ранок.
Мауглі, почувши знайомий голос, затремтів,
195
мов у пропасниці. Тоді неголосно, щоб пере-
конатись у своїх передчуттях, гукнув:
— Мессуа! О Мессуа!
Хто мене кличе? — спитала жінка тремтячим
голосом.
— Хіба ти забула? — озвався Мауглі, і в горлі
в нього пересохло від хвилювання.
Вона причинила двері і схопилася за груди.
— Якщо це ти, то назви своє ім'я! Те, яке я
тобі дала!
— Натху! Натху! — відповів Мауглі.
— Іди сюди, синку! — покликала вона.
