І Мауглі вийшов на світло і подивився в очі
жінці, яка була така добра до нього, саме її він
врятував від Людської Зграї.
Вона постаріла, і волосся в неї посивіло, але
очі і голос залишилися такі ж, якими він знав їх.
Як і всі жінки, Мессуа думала, що хлопець не
змінився, очі її здивовано перебігали по ньому з
ніг до голови.
— О-о, синку! — вихопилося в неї, і вона
впала йому до ніг.— Ні, це вже не син мій, це
бог лісів! Ах!
А він стояв у світлі лампи — високий, дужий,
гарний, з довгим чорним волоссям до плечей, у
вінку з білого жасмину, з ножем на шиї, і
справді нагадував казкового юного бога. Дити-
на, що дрімала в колисці, злякалась і запла-
кала. Мессуа заспокоїла дитину, а Мауглі стояв,
спокійно оглядаючи глечики, горщики, засіки
для зерна,— все, що так добре йому запам'ята-
196
лося.
— Що ти будеш їсти, пити? — прошепотіла
Мессуа.— Тут усе твоє. Ми зобов'язані тобі жит-
тям. Але ти Натху чи лісовий бог?
— Я Натху,— сказав Мауглі.— І я зайшов
дуже далеко від своїх Джунглів. Я побачив цей
