пір'їнку. А траплялася гнила колода а чи камінь
— він перелітав через перешкоду без усяких
зусиль. Коли йому набридало бігти, він хапався
за ліану і злітав на дерева, отак мандруючи
верхніми дорогами. А тоді знову спускався вниз
по довгих ліанах.
Йому траплялися низини, що струменіли ден-
ною спекою, в оточенні вологих скель, і груди
його спрагло вбирали нічні пахощі квітів; ліани,
поспіль заквітчані, темні переліски, де місячне
сяйво лягало рівними смугами, схожими на
191
мармуровий візерунок; хащі, де молода парость
була йому по груди і навіть хапала за плечі; і
верхів'я пагорбів, усипані камінням, що по ньо-
му він стрибав, лякаючи в норах лисиць. Звід-
далік долинало вепрове «чух-чух» — той
гострив об стовбур ікла, а потім він побачив і
самого звіра, самотнього, з піною на морді, що
шалено роздирав руду кору дерева. А то він
звертав убік і пролітав мимо двох несамовитих
буйволів з опущеними головами, закривавлених
так, що вони здавалися чорцими при світлі
місяця. Або десь коло річкового броду він чув
ревіння Джакали, крокодила, який мукав, наче
бик. А то він полохав Отруйне Плем'я, але перш
