гтись! Зроблю весняну прогулянку в північні бо-
лота, а потім повернуся».
Мауглі покликав братів, але ніхто з чотирьох
його братів не обізвався. Вони були дуже
далеко і співали Пісню Місяця разом з вовками
Зграї.
«Ну от,— сказав сам собі Мауглі, хоча й ро-
зумів, що нещирий,— як від Диких Собак
боронити або від Червоної Квітки — то біжать
до Мауглі. А щойно розпукнулося Весняне Віч-
ко, то всі наче втратили глузд».
Він трохи пополював, щось там кинув до рота,
щоб не обважніти перед весняним бігом. Це
була справжня біла ніч, як її називають. Кожен
пагінець, здавалося, од ранку витягся більше,
ніж за місяць. Із гілки, яка напередодні була
зжовкла і зів'яла, закапав сік, коли Мауглі зла-
190
мав її. Мох м'яко стелився під ноги, трава ло-
скотала підошви.
Мауглі голосно заспівав від захоплення і ру-
шив з місця. Він не біг, а летів. Хлопець вибрав
довгий схил через густі хащі до північних боліт.
Пружна земля аж угиналася під ногами. Ноги
Мауглі, звичні до всього, несли його легко, як
