коршак.
— А тепер — Слова Отруйного Племені,— по-
прохала Багіра.
У відповідь почулося справжнісіньке зміїне
шипіння, після чого Мауглі заплескав у долоні,
скочив на спину Багіри, почав бити п'ятами по
лискучій чорній шкірі і, задоволений, зухвало
показав ведмедю язика.
— От бачиш. Що там якісь кілька синців! —
ласкаво мовив бурий ведмідь, зовсім не зважа-
ючи на його пустощі.— Тепер тобі не страшний
ніхто у Джунглях: ні змія, ні птах, ні звір.
Окрім власного племені,— шепнула Багіра і
додала вголос:
27
— Та пожалій, врешті, мої ребра!
Мауглі м'яв м'яку Багірину шерсть на шиї,
вигукуючи:
— Скоро в мене буде власне плем'я! І я цілісі-
нький день лазитиму з ним по деревах!
— Що це за вигадки?
— Еге ж, і кидатиму гілками і грязюкою в
старого Балу,— продовжував Мауглі.— Вони
мені це обіцяли... Ай!
— Цить! — Велика лапа Балу сердито скинула
