хлоп'яка на землю.— Мауглі, ти розмовляв із
Бандар-Логами, Мавп'ячим Племенем?
Мауглі зиркнув на Багіру — очі у неї стали ко-
лючі, як два смарагди.
— Ти водишся із Мавп'ячим Племенем, що не
знає Закону? Із народом, що їсть усе без роз-
бору? Яка ганьба!
Балу вдарив мене по голові,— пхинькнув
Мауглі,— і я втік, а сірі мавпи спустилися з
дерева і пожаліли мене. А декому було все
одно.— Він тихо схлипнув.
— Жалощі мавп! — пирхнув Балу.— А потім?
— А потім... вони дали мені горіхів і ще багато
смачного, взяли мене на руки і понесли на
верхівки дерев, і говорили, що я їхній кревний
брат, лише безхвостий, і колись стану їхнім
ватажком.
— Вони брешуть,— сказала Багіра.— У них ні-
коли не буває ватажка.
— Але ж вони були дуже милі зі мною і проха-
ли приходити ще! Вони ходять на двох ногах,
28
як і я! Вони не б'ються жорсткими лапами! Вони
граються цілісінький день... Пусти мене, Балу!
Ти недобрий! Я хочу гратися з ними.
— Слухай, ти, жовторотику! — грізно проревів
