— Ох-ох! Швидше, шви... Ми... ми ще їх доже-
немо! — задихався Балу.
— «Доженемо»! Та ти біжиш, як стара корова!
Мовчи вже, а то луснеш. Краще сядьмо
спокійно та поміркуймо. Треба щось придумати.
— Арала! Вуу! Вони, мабуть, кинули малого
самого-самісінько- го! Ой-йой! У дупло мене, до
диких бджіл, нехай закусають до смерті. Я
найнещасніший із звірів! О Мауглі, Мауглі, чом
я не застеріг тебе, нащо бив по голові? Мабуть,
33
тобі з голови вилетіли всі мої уроки!
— Цить, нема чого тепер вити і качатися по
землі. А якби я отак вила? Що сказали б усі зві-
рі? Ти себе не поважаєш і нічого не пам'ятаєш,
старий телепню!
— Яке мені діло до того, хто що скаже! Хлоп-
чик, може, вже мертвий!
— Хіба що вони, граючись, скинуть його з
дерева. А втім, я за нього спокійна. Малюк ро-
зумний і кмітливий, і навчений усьому. А ти па-
м'ятаєш, який у нього погляд? Від нього нишк-
нуть усі звірі. Хоча кепсько, що він у руках цих
Бандар-Логів.
— Ох і дурний же я, стара жирна сідниця!
Каа! Гірський удав Каа, ось кого мавпи бояться!
