оглядала Зграя...»
Юрба розступилася, і жінка зробила Мауглі
знак, щоб він ішов за нею. У хаті стояло
червоне лаковане ліжко, а ще там було багато
чого: великий глек для зерна, весь химерно
розмальований, кілька мідних казанів для їсти-
ва, божок у маленькій ніші. А на стіні —
справжнє дзеркало, куплене господарями на сі-
льському ярмарку.
Жінка дала Мауглі молока й хліба і мовчки
споглядала, як він жадібно їсть. А коли він
наївся, вона поклала руку йому на голову і ла-
скаво мовила:
— Натху! О Натху!
Мауглі нічим не виказав, що це ім'я йому
знайоме.
— Хіба ти забув той день, коли я подарувала
тобі новенькі черевики? — Вона торкнулася
його підошви, твердої, як ріг буйвола.— Ні,—
мовила вона сумно,— ці ноги ніколи не знали
черевиків. Але, Господи, як же ти схожий на
мого Натху! Значить, будеш моїм сином.
55
Гаразд?
Мауглі було незатишно в хаті — досі йому не
