доводилося жити під покрівлею. Та нічого,
сказав він сам собі, благенька покрівля — не
перешкода. Захоче — вибереться на волю, та й
вікно не зачиняється.
«Але який сенс бути людиною, коли не ро-
зумієш людської мови? — подумав він.— Тут я
такий же німий і дурний, як і людина, яка опи-
нилася в Джунглях. Треба вчитися їхньої мови».
Живучи з-поміж звірів, він добре навчився
копіювати їхні голоси. Щойно Мессуа вимовляла
якесь слово, Мауглі дуже схоже повторював
його, і ще не звечоріло, а хлопчик знав назви
багатьох предметів хатнього вжитку.
Час уже було спати, але Мауглі нізащо б не
заснув у хаті, вона йому здавалася пасткою для
пантери! І коли засунули двері, він вискочив у
вікно.
— Облиш його,— сказав чоловік Мессуа.— Не
забувай, що він іще ніколи не спав у ліжкові.
Якщо він і справді посланий нам замість сина,
він нікуди не втече.
А Мауглі сховався у високій зеленій траві
край поля. Та тільки він заплющив очі, як чийсь
м'який ніс тицьнувся йому в шию.
— Тьху! — сказав Сірий Брат (це був старший
