трохи побідкається, а завтра вранці поверну її. Ну, слухайте! — Діма розкрив зошита, прокашлявся й урочисто почав: — Розділ перший. Я і закон всесвітнього тяжіння. Одного серпневого дня я прогулювався яблуневим садом в Англії. Сонечко припікало добряче, й мені закортіло пити. Води поблизу не було, тож я здерся на першу-ліпшу яблуню й заходився смакувати соковитими, рум'яними яблуками. Раптом під моє дерево прийшов якийсь чоловік і вмостився під ним. Я його відразу впізнав: це був відомий фізик, астроном і математик Ісаак Ньютон. Він сидів і паличкою писав щось на землі. Потім зламав її, пожбурив у траву, а все написане витер ногою. У цю мить мені страшенно залоскотало в носі, я не втримався й так голосно чхнув, що з дерева, на якому я сидів, посипались яблука, й одне, найбільше, щосили буцнуло фізика по маківці. Раптом він зірвався з місця і стрімголов кинувся геть... Лиш через двадцять років я дізнався, що це моє яблуко допомогло Ньютонові відкрити закон всесвітнього тяжіння!.. Звичайно, моя природжена скромність не дозволила мені на той час розповісти вченому світові про свою роль у цьому відкритті... Але нащадки мене згадають!
На цьому Діма закінчив і гордо глянув на всіх: ну як, мовляв, сподобалось?!
— Неймовірно! — вигукнула захоплено бабуся. — Тепер я знатиму, хто допоміг Ньютонові. Але, пробачте мене, стареньку, як ви опинилися в Англії?
Діма чомусь трохи почервонів і неохоче буркнув:
— Наукове відрядження.
Ніхто не наважився розпитувати його, що ж то було за «наукове відрядження», бо він, мабуть, украй образився б, а то й зникнув би...
Тому Сергій і собі вигукнув:
— Неймовірно!
Діма гордо всміхнувся й мовив:
— Ну, коли вам подобається, то завтра я ще розділ прочитаю: про мене та про Робінзона Крузо!
— Про кого?! — аж підскочив Олег.
— Про Робінзона Крузо! — кинув Діма. — Невже не зрозуміло?..
Всі знову ледь не розреготалися, але стримались. І тут бабуся глянула на годинника й вигукнула:
— Та вже десята година! Ану, швиденько спати!
Олег з усіма попрощався й пообіцяв, що завтра о п'ятій заскочить.
Коли він пішов, бабуся, як обіцяла, натерла цибулі, вичавила з неї сік і закапала Дімі в носа. Він увесь час совався, голосно сміявся й вигукував:
— Ой, не можу! Ой, лоскотно!
На цьому недільний день 18 травня закінчився, і всі полягали спати.
