7
Кажуть, понеділок — день важкий. Це вповні відчув на собі Сергій Кудлик.
Рівно о п'ятій ранку голосно задзвенів у його кімнаті будильник, і майже водночас із ким у двері подзвонив Олег.
Сергій, ще сонний, сів на ліжку й почав терти очі, які так не хотіли розтулятися.
— Давай, давай! — почув він раптом і побачив Діму, який у довжелезних трусах з квіточками підскакував на одному місці, закинувши бороду за плече. — Зарядочку — раз-раз! — і де той сон!
Сергій нарешті переборов себе, зіскочив з ліжка, покрутив перед собою руками, кілька разів присів — і помчав відчиняти Олегові.
Коли вони вмилися й нашвидкуруч поснідали, бабуся, яка вже була в курсі справи, сказала:
— Ви ж дивіться, не довго, щоб у школу не спізнилися!
— Не спізнимось! — відказав Сергій, і вони утрьох вискочили за двері.
— Ану, хто перший! — гукнув Олег і зірвався з місця.
За ним помчав Сергій, а позаду всіх залопотів, голосно посапуючи, Діма.
Коли б хто бачив їх у цю мить! По дорозі до ліска бігли, немов лошата, два худорлявих, струнких хлопчики, а за ними, не відстаючи анітрохи, котився, мов колобок, малесенький дідуганчик, дзвінко ляскаючи по стежці величезними кедами!
Ранок тільки-но займався. Сонячні промені ледь торкали верхівки дерев, на траві ще поблискувала нічна роса, але птахи вже зняли дзвінкоголосий щебет.
Небавом трійця вибігла на лісову галяву.
Після неділі вона мала жалюгідний вигляд: всюди куди не глянь валялися порожні бляшанки від консервів, биті пляшки, шмаття газетного паперу, якісь недоїдки.
— От так-так! — похитав головою Діма, уважно роздивившись навколо. — Руки б за те поодбивати!
Хлопці погодилися з ним і вирішили хоч трохи прибрати. Не плавати ж серед цього мотлоху!
Коли вони знесли сміття докупи й так-сяк прикидали землею, Сергій звернувся до Діми:
— То як, спробуємо?
— Ну що ж, — не дуже охоче згодився Діма, — коли вже прийшли. — Він сів посеред галяви, попросив хлопчаків відійти
