сволота П'єр півроку морочив голову якійсь Женев'єві й таки умовив її на весілля, та коли молоді уже совали собі у бік опочивальні з високим ліжком, колишня П'єрова коханка Розанна від розпачу запропонувала, щоб усі гості побажали молодим на цю ніч чогось виняткового і казкового, бо сама хотіла побажати П'єрові, щоб він не перестав її кохати. Та сталося навпаки — після тих побажань гультяй П'єр навіки забув розпусницю Розанну і до смерті любив тільки сухотну та багату Женев'єву. Баяніст Костя, відомий у Рокитному як ще та зараза, першим вискочив на середину шатра і загорлав: — Німець! Чуєш?! Бажаю, щоб ти до ранку не виймав… Договори! и не встиг Тетянка жбурнула в бешкетника весільним букетом і пояснила, поки дівки сміялися з Кості и казали, що раз весільний букет дістався йому, то тепер мусить женитися хоч на кобилі: — Такі побажання треба казати на вушко… Гості закрутили носами: що за дурню наречена вигадала? Ніна Іванівна обвела поглядом мовчазних рокитнянців і попросила дочку. — Та йдіть уже. Оце всім миром бажаємо вам.. — Стривайте! — почув розгублений Стьопка Марусин голос. — От я, приміром, маю що побажати молодим, — глянула на Тетянку. — То як? Можна? Тетянка зашарілася, кивнула. Маруся пробиралася з-за столу до молодих, а за нею вже попідскакували дівчата й хлопці. Стьопка напружився вкрай. Поплентався за Тетянкою, став поруч із нею на виході з шатра — ох, скоріше б ця морока скінчилася. Маруся підійшла до Тетянки і щось швидко прошепотіла їй на вухо. Тетянка вирячила очі та негарно так роззявила рота, наче від неприємної несподіванки. — Тетянко! А я бажаю… — на молоду вже чіплялася одна з подружок, щось шепотіла, сміялася. Маруся стала навпроти німця, сумними очами — Барбуляку прямо в душу. — Хочу і тобі, німцю, побажати… — Та бажай… — знітився, очі відвів. Всміхнулася, до вуха нахилилася. — Щоби і не глянув у її бік, не те щоби торкнувся! — прошепотіла гаряче. — Бо забуду! Навіки. «Уже забула! — зітхнув Стьопка подумки. — Дев'ять днів… Дев'ять днів вікно мов глиною замазане! Намисто… скинула, мов гадюка стару шкіру. Горбоносій віддала, мов прапор перехідний». — Зрозумів? — відсахнулася. — Та добре, — вирвалося мимоволі. — Добре, Марусю. Молодим постелили у Барбуляковій хаті, бо уперся — нізащо не хотів переселятися до Тетянчиної. «Мало того, що оце чужа жінка поряд буде, так ще до чужої хати їм пнися!» — дратувався подумки, коли Тетянка обережно розповідала, як гарно та ситно буде їм у Тараса Петровича з Ніною Іванівною. — Хочеш, аби спився за півроку, — відповідав, і врешті-решт бібліотекарка знайшла багато плюсів у перспективі жити у старій Барбуляковій хаті. Не помруть, а там і Старостенко новий дім дасть. У шатрі ще співали і гомоніли, коли Стьопа і Тетянка увійшли до чисто вбраної кімнати з новим дерев'яним ліжком на два спальних місця, яке Ніна Іванівна власноруч обирала на базі коопспілки. Стьопка сів на край ліжка і враз протверезів. «І що це я наробив?!» — так часто закліпав очима, що аж довелося знімати окуляри і терти скло. «Як же хвилюється! — жахнулася й собі бібліотекарка. — Мабуть, ніколи ще жінки не мав і тепер оце не знає, що робити!» Подумала таке і ще більше жахнулася — а сама ж?! Сама ж теж ніколи… Як же вони впораються?.. Тетянка опустилася на м'який стілець біля ліжка, зціпила руки і нервово прошепотіла: — Такі дівки дурні… Оце побажали, щоби ми сьогодні дитинку зачали… Німець смикнувся, очі відвів. — А Маруся Льошчина… Маруся чого побажала?.. Тетянка напружено розсміялася. — Та не буду казати… — Та ні! Скажи, — наполягав. — Та нащо? Це ж вона мені казала, не тобі… — А я, виходить, не при ділі… — Стьопочко, не ображайся. Таку дурню побажала, що й казати соромлюся. Німець встав, витяг з кишені цигарку і сказав: — Ну, тоді піду… Покурю. Бібліотекарка перелякалася. — Та ти що! Сором… Та стій, добре! Добре, скажу… Стьопка покрутив у руці «Пегаса», але не сховав. Знову сів на край ліжка. Тетянка ніяково засмикала край фати, видихнула, опустила очі. — Сказала: «Коханця тобі подружко, гарного бажаю, бо німець, мабуть, зовсім ні на що не здатний! Буде тобі замість меблів». — Що?! — Стьопка аж цигарку впустив. Підвівся, на місці товчеться — а лють із соромом аж крутять усередині. Окуляри поправив. — Піду… Покурю. — Тетянку, яка у піджак вчепилася, відштовхнув. — Та чого це ти?! Зараз повернуся! — Стьопочко! Не ходи! Не кидай мене цієї ночі… Благаю! — плакала. — Нащо я тобі сказала? Нащо?! Я ж не вірю їй, І коханців заводити не збираюся. Стьопочко! Німець упав на край ліжка і сказав: — Горілки хочу… За хвилину молоді удвох сиділи на новому двоспальному ліжку і пили самогонку з великого бутля, бо горілка уся чисто була на столах, а у Стьопиній комірчині тільки самогонка завалялася. — От навчуся… і буду кохати тебе… до нестями, — плуталася у думках молода. — Щось ти мене усе обіцянками годуєш — «буду» та «буду»… — захитався молодий і впав на ліжко. Тетянка зміряла його поглядом, стягнула весільну сукню і впала поруч зі Стьопкою. — Зараз же і буду! — завірила відчайдушно сміливо. — Добре. — Стьопка припіднявся на лікті, не втримався — впав лицем на Тетянчині груди і попросив: — Тетяно, а ти можеш з мене штани зняти? Тетянка всадила німця на ліжко, і поки стягувала ї нього штани, сорочку, він сміявся як дурний: — Чуєш! Оце ж я до тебе не торкаюся! Правда? Не торкаюся… Ти сама усе чисто робиш, а я — не торкаюся… Бібліотекарка роздягла молодого, повалила на ліжко, на тій же нервовій ноті поскидала з себе все, що ще лишилося, впала поруч і прошепотіла: — Роби вже хоч, як умієш! Роби, бо вмру! Стьопка мотнув головою і придавив Тетянку до постелі. — Ого! Та який же ти важкий! — здивувалася, бо на вигляд Стьопка скоріше горобцем здавався, ніж кабанюгою. Напружилася, очі заплющила — страшно! — і раптом зойкнула від несподіваного гострого болю,
Вы читаете Молоко з кров'ю
