Розділ сьомий
ЩО СТАЛОСЯ БІЛЯ ВХІДНИХ ДВЕРЕЙ
- Гей ти, холопе, скільки я маю чекати на свою колісницю? - проревла Відьма.
Дядько Ендрю зіщулився та позадкував од неї подалі. Тепер, коли Відьма дійсно
постала перед ним, усі ті безглузді фантазії, що вирували у нього в голові перед люстром, почали потроху випаровуватися. А ось тітка Летті, навпаки, хутко підвелася з колін та стала посеред кімнати.
- І що це за юна особа, Ендрю, дозволь поцікавитися? - промовила вона крижаним тоном.
- В-видатна іноземка... д-д-дуже важлива п-персона, - пробелькотів дядько.
- Маячня! - відрубала тітка Летті й обернулася до Відьми. - Негайно забирайся з мого дому, зухвала шльондро, а то поліцію викличу!
Мабуть, тітка подумала, що Відьма якась циркачка, до того ж міс Летті завжди несхвально ставилася до моди ходити з голими руками.
- А це що за жінка? - запитала у свою чергу Джедіс. - На коліна, холуйко, поки я не закляла тебе!
- Без грубощів у моїй оселі, якщо ваша ласка, юна леді, - процідила тітка Летті.
Тієї ж миті (принаймні так здалося дядькові Ендрю) Джедіс піднеслася ще вище, понад свій і без того колосальний зріст. Її очі спалахнули загравою, Відьма простягла руку вперед тим самим рухом і з тими ж моторошними словами, які стерли на порох замкову браму в Чарні. Однак нічого не сталося, хіба що тітонька Летті, прийнявши ці жаскі слова за звичайнісіньку англійську, авторитетно заявила:
- Так і є! Ця жінка п’яна. Просто п’яна! У неї ж язик у роті ледве ворушиться!
Певно, для Відьми це було жахливо: збагнути, що вміння стирати на порох людей, таке реальне в її світі, в нашому й мідяка щербленого не варте. Проте вона ані на мить клепок не розгубила, ані хвилини не згаяла на розпач і притьмом ринула вперед. Ухопивши тітку Летті за шию та попід коліна, Відьма здійняла нещасну над головою, наче легеньку ляльку, та швиргонула через усю кімнату Тітонька Летті ще не встигла завершити свій стрімкий карколомний політ, як до вітальні зазирнула покоївка (у якої, як бачите, видався щедрий на враження ранок) і доповіла:
- Прошу пана, фірман уже тутка.
- Веди мене, холопе! - звеліла Джедіс дядькові Ендрю.
Той почав мимрити щось на кшталт “прикра жорстокість... мушу заперечити...”, але від однісінького погляду Відьми старого заціпило. Вона випхала його з кімнати, а тоді з будинку. Діґорі збіг сходами саме вчасно, аби побачити, як за парочкою затраснулися двері.
- Матір Божа! - вигукнув він. - Тепер вона тинятиметься Лондоном. Та ще й з дядечком Ендрю. Г осподи, подумати страшно, що скоро почнеться.
