старому дедалі більше спадала її неземна краса. Він без угаву мурмотів сам до себе:
- Демонічно приваблива жінка, містере, демонічно приваблива. Розкішне створіння.
Йому навіть якимось дивом вдалося призабути, що це дивне створіння віднайшли діти:
дядько Ендрю був упевнений, що сам за допомогою своєї магії викликав красуню з далини незнаних світів.
- Ендрю, хлопчику мій, - говорив він сам до себе, роздивляючись своє відбиття, - ти збіса добре зберігся як на свої роки. Просто бездоганний чоловік, містере.
Бачте, старий дурень починав усерйоз вірити, що Відьма в нього закохається. Дві склянки хмільного суттєво допомагали цьому, та ще й ошатні строї, у які він убрався, докинули впевненості. Але, в кожному разі, дядько Ендрю був лише бундючним павичем; свого часу ця ж непомірна пиха змусила його стати чаклуном.
Він відчинив двері, спустився сходами, відправив покоївку ловити кеб (тоді в кожному домі було чимало прислуги) та зазирнув до вітальні. Тут він, як і сподівався, знайшов тітоньку Летті. Вона зосереджено лагодила матрац, який лежав на підлозі біля вікна, тоді як тітонька стояла зверху на колінах.
- О, Летиція, дорогенька, - почав дядько Ендрю, - мені... е-е... треба ненадовго вийти. Позич мені, будь-ласка, фунтів п’ять чи біля того, будь гарною діффчинкою (“діффчинка” - це так дядько Ендрю вимовляв слово “дівчинка”).
- Ні, любий Ендрю, - відповіла тітка Летті тихим, але суворим голосом, так і не відвівши очей від шитва. - Я вже безліч разів казала, що не позичатиму тобі ані копійки.
- Благаю, не створюй мені проблем, моя люба діффчинко, - наполягав дядько. - Це надзвичайно важливо. Якщо ти нічого не позичиш мені, то поставиш у дуже незручне становище..
- Ендрю, - сказала сестра, дивлячись нарешті йому прямо в лице, - не розумію, як тобі не соромно просити в мене грошей. За цією фразою ховалася довга, темна і дуже доросла історія. Усе, що вам з неї треба знати, то лише те, що дядько Ендрю, який “вів справи любої Летті”, ніколи не працював, а лишень набирав карколомних боргів, купуючи коньяк та сигари (які тітка Летті оплачувала знову і знову), та зробив сестру значно біднішою, ніж вона була тридцять років тому.
- Моя люба діффчинко, - правив своєї дядько Ендрю, - ти не розумієш. Сьогодні на мене чигають несподівані витрати. Я мушу провести невеличкий прийом. Ну ж-бо, не будь занудою!
- І кого, заради Бога, ти зібрався приймати? - поцікавилася тітка Летті.
- До... до мене щойно прибула дуже видатна особа.
- Видатна брехня! - пирхнула тітка. - Ніхто не дзвонив у дзвоник більше години.
І тут хтось різко розчахнув двері. Тітка Летті озирнулася й ошелешено витріщилася на велетенську, розкішно вдягнену жінку з оголеними руками та полум’яними очима, яка стояла на вході до вітальні.
