достоту як лице Діґорі в палаці Чарну Дядько без угаву злякано сковтував слину й нервово облизував губи. Нарешті Королева відпустила його, ще й так несподівано, аж дядечко Ендрю похитнувся й відлетів до стінки.
Встань, собако, чого розвалився при мені, наче я тобі рівня? Як ти навчився Магії? Присягаюся, в тобі ж нема й краплини королівської крові.
- Ну... е-е... може, не в буквальному сенсі... - затинаючись, повів дядько. - Не зовсім королівська, мадам. Але Кеттерлі, тим не менш, дуже старий рід. Старий Досетширський рід, мадам.
- Мовчати, - звеліла Відьма. - Я й так бачу, що ти таке. Ти жалюгідний, дрібний фокусник із тих, що вчаться по книжках і загальновідомих правилах. Твоя кров і твоє серце не позначені істинною Магією. У своєму світі я звела вашу братію на пси ще тисячу років тому. Проте я дозволю тобі бути тут моїм рабом.
- Невимовно щасливий... буду радий прислужитися... запевняю, це насолода для мене...
- Мовчати! Ти забагато базікаєш. Слухай своє перше завдання. Бачу, ми у великому місті. Тож спершу розшукай мені колісницю, або літаючий килим, або дракона, або що там ще пристойного для шляхетних людей або монархів є у твоїй країні. Потім повезеш мене туди, де я зможу придбати коштовності, одяг і рабів, гідних мого високого статусу. Завтра я розпочну підкорення цього світу.
- Я... я... піду і винайму кеб для початку, - пробелькотів дядько Ендрю.
- Стій, - гукнула Відьма, коли він був уже біля дверей. - Навіть не мрій про зраду. Мої очі бачать крізь стіни й читають у людських головах. Я не відведу свого погляду від тебе, куди б ти не пішов. Перший же непослух - і я накладу на тебе такі закляття, що де б ти не присів, утомлений, під тобою буде розпечене до червоного залізо, і де б не вклався на ночівлю, в ногах у тебе буде невидима брила криги. Тепер іди.
Старий вийшов із кімнати, наче побитий собака. Діти занепокоїлися, що зараз Джедіс заговорить із ними про те, що сталося в Лісі. Однак вона і словом не обмовилася про це ані зараз, ані будь-коли потім. Думаю (і Діґорі подумав так само), що її розум був узагалі нездатний пам’ятати цей дивний тихий край, тож наскільки б часто ви не брали її туди з собою та як би надовго там не залишали, вона й не здогадалася б про існування цього місця. Тепер, коли вона залишилася з дітьми на одинці, то просто припинила звертати на них увагу, що було в її стилі. У Чарні королева не зауважувала присутності Поллі (хіба що аж наприкінці), бо людиною, яку можна використати, був лише Діґорі. Тепер вона мала дядька Ендрю, тож не помічала уже й Діґорі. Припускаю, що всі відьми такі - меркантильні понад усяку міру. їм не цікаві ті речі або люди, яких не можливо використати.
Отож, у кімнаті хвилину чи й дві панувала тиша. Проте з того, як Джедіс почала постукувати ногою по підлозі, можна було зрозуміти, що її охоплює нетерплячка. Невдовзі вона буркнула, ніби сама до себе:
- Де той старий дурень вештається? Треба було прихопити сюди свого батога.
І вона вийшла з кімнати вслід за дядьком Ендрю, навіть не зиркнувши на дітей.
- Фуффф! - зітхнула Поллі з полегшенням. - Що ж, тепер мені час бігти додому. Я вже страх як запізнилася. Мені, мабуть, влетить.
- Добре, але повертайся, щойно зможеш, - сказав Діґорі. - Страшно навіть подумати, що ця жінка тут. Нам треба розробити якийсь план дій.
