посоромилася стрибати по калюжах. У результаті Поллі повідомили, що вона повелася як дуже-дуже неслухняна дівчинка, і пообіцяли заборонити всілякі ігри “з тим хлопчиськом Юрків”, якщо подібне колись повториться. Тоді Поллі нагодували обідом, щоправда, позбавивши смаколиків, та відіслали до ліжка аж на дві години. Тоді доволі часто поводилися з дітьми у такий спосіб.
Отож, поки Діґорі витріщався на вулицю з вікна у вітальні, Поллі валялася у своєму ліжку, й обоє дивувалися, як же ж повільно інколи спливає час. Гадаю, я б на місці Поллі почувався легше. Поллі мусила просто чекати, доки минуть її дві години, а от Діґорі мало не щохвилини чув, як екіпаж, або фургончик пекаря, чи розсильний із м’ясної крамниці наближається до рогу. “Це вона,” - вирішував Діґорі, та за мить виявляв, що знову помилився. А за нестерпно довгих пауз між цими хибними тривогами не відбувалося геть нічого, тільки знай собі цокав годинник і тлуста муха десь високо вгорі билася в шибку із набридливим дзижчанням. У таких будинках, як цей, по обіді завжди ставало тихо, нудно й тхнуло бараниною.
Протягом цього нескінченного визирання у вікно та очікування таки сталося дещо - дрібничка, про яку я мушу згадати, бо трохи згодом вона має перетворитися на дуже важливу річ. Якась пані завітала, аби залишити трохи винограду для мами Діґорі; оскільки двері до вітальні були прочинені, хлопець мимохіть наслухав, про що тітка розмовляла з нею в передпокої.
- Який розкішний виноград! - долинув голос тітоньки Летті. - Якщо він її не втішить, тс щось інше - й поготів! Але ж біднесенька, люба дівчинка, наша Мабель! Боюся, тут уже хіба молодильні яблучка зарадять... Нічого в цьому світі не здатне її врятувати.
Тут обидві стишили голоси і ще довго гомоніли, та чути вже.не було.
Якби хлопчина почув про молодильні яблука ще кілька днів тому, він би вирішив, що тітка Летті просто плеще язиком та нічого певного на гадці не має, як це заведено у дорослих. Такі слова анітрохи його не зацікавили б. Він і зараз вже ледь не скараскався Тх.
Аж тут йому промайнуло в голові все, що нині він знав (нехай тітонька Летті ні слухом ні духом не здогадувалася) про існування інших світів, у одному з яких він сам навіть побував. Тож у чиємусь іншому світі дійсно можуть рости молодиль- ні яблука. Там може бути все, що завгодно. У якомусь зі світів насправді росте яблуко, здатне зцілити його матір! І, о Господи, Господи... та ви самі знаєте, як воно, коли з’являється надія, котрої так болісно жадав: ти майже опираєшся своїм сподіванням, адже все це надто добре, щоби бути правдою, а ти вже стільки разів зневірювався. Так почувався й Діґорі. Але цю надію йому було несила задушити. Це дійсно, дійсно може виявитися правдою. Уже трапилося стільки дивного, і в нього є магічйі персні. На дні кожної калюжі в тому лісі зачаївся інший світ. Він перебере по камінчику їх усі. І з мамою знову буде все гаразд. Знову все буде як годиться. Хлопець геть забув, що має виглядати Відьму Його рука майже сягнула кишені в пошуках жовтого персня, коли зненацька зачувся гуркіт кінського чвалу.
“Ого! Це ще що таке?” - подумав Діґорі. - Пожежна команда? Цікаво, який будинок горить. Святий Боже, та вони їдуть сюди! О ні, це вона!”.
Думаю, зайве пояснювати, кого він мав на увазі.
Спочатку з’явився кеб. На місці кебмена нікого не було. Натомість на даху - навстоячки у повен зріст, балансуючи якось не по- людськи вправно, поки екіпаж, одним колесом теліпаючи в повітрі, на шаленій швидкості завертав за ріг, - мчала Джедіс, Королева Королев, Прокляття Чарну ЇЇ зуби зблискували крізь жаский вищир, очі палахкотіли, наче вогонь, а довге волосся маяло за спиною, мовби хвіст комети. Відьма нещадно батожила коня. Роздуті ніздрі бідної тварини почервоніли, а на боках проступила піна. Кінь оскаженілим чвалом підлетів до дверей будинку, розминувшись Із вуличним ліхтарем лише на
