- Як успіхи? - одразу запитала Поллі через паркан.
- Мені здається... здається, все йде на краще, - відповів Діґорі. - Але, якщо не заперечуєш, я поки що не буду просторікувати на цю тему. Що там із перснями?
- Я зібрала всі, - повідомила Поллі. - Та ні, не хвилюйся, я в рукавичках. Давай-но ї> зариємо.
- Давай. Я позначив місце, де вчора зарив серединку яблука.
Поллі перебралася через стіну, і діти подалися до того місця. Як виявилося, Діґорі марно марудився з позначкою: пагінець яблуньки вже проклюнувся. Він ріс не так швидко, як у Нарнії (не настільки, щоб можна було просто так побачити), але вже доволі вигнався над землею. Діти знайшли лопатку та зарили усі магічні персні (разом зі своїми) довкруж молодої яблуні - по колу.
За тиждень по всьому було вже цілком очевидно, що мама Діґорі видужує. Через два тижні вона вже могла сидіти в саду. А за місяць цілий будинок невпізнавано перемінився. Тітка Летті виконувала всі забаганки дивом зціленої хворої. Вікна стояли розчахнуті навстіж; старі фіранки порозсували, аби впустити до кімнат світло; всюди були свіжі квіти, до столу подавали найкращі наїдки, знову налагодили старе фортепіано, а мама Діґорі з таким захопленням гралася разом із сином та Поллі, що тітка Летті казала: “Присягаюся, Мабель, з усіх трьох ти - найбільше дитина!”.
Коли щось йде шкереберть, то зазвичай усе на певний час тільки гіршає, а коли налагоджується щось одне - здається, все інше теж повертає на краще. По шістьох тижнях казкового життя прийшов лист з Індії - від тата, а в листі були просто захопливі новини. Помер старенький дядечко Кірк, і це означалоА що тато тепер справжній багатій. Він мав на меті звільнитися та повернутися з Індії додому назавжди. І тепер їхньою домівкою стане величезний будинок у селі, про який Діґорі чув усе своє життя і якого ніколи не бачив: колосального розміру маєток із лицарськими обла- дунками, стайнями, псарнею, річкою, парком, оранжереями, виноградником, та з річкою й горами прямо поруч. Тож Діґорі був певний, що тепер вони завжди житимуть щасливо, як, сподіваюся, певні й ви також. Та, можливо, вам кортить дізнатися ще про декілька речей.
Поллі та Діґорі назавжди залишилися найкращими друзями, і Поллі мало не кожного вікенду приїжджала пожити в чудовому будинку Діґорі. Там вона навчилася їздити верхи, плавати, доїти корів, пекти хліб та ходити в гори.
У Нарнії звірі жили у великій радості та злагоді, й ані Відьма, ані інші вороги не порушували їхнього щастя впродовж століть. Король Франк, Королева Гелен та їхні діти процвітали; їхній другий син став Королем Арченлан- дії. Хлопці одружувалися з німфами, дівчата виходили заміж за річкових та лісових богів. Ліхтар, котрий проти власної волі посадила Відьма, осявав ліс Нарнії вдень і вночі, тож місце, де він виріс, почали називати Ліхтарною Пущею; коли, багато років по тому, однієї дуже сніжної ночі, інша дитина з нашого світу опинилася в Нарнії, ліхтар світив так само, як і завжди. Пригода тісно пов’язана з тією, котру я переповів оце щойно.
Було воно так. Пагінець, що вибився із посіяного Діґорі в саду яблука, витягся у прекрасне дерево. Зростаючи в нашій землі, вдалині від Асланового голосу, вдалині від юного повітря Нарнії, воно, ясна річ, не родило плодів, які могли б, скажімо, повернути до життя помираючу жінку. Проте яблука з нього були найгарнішими в усій Англії та страшенно корисними, хоча й не аж такими вже й чарівними. Та глибоко в душі, у самих соках, що струмували могутнім стовбуром, дерево, сказати б, так і не змогло забути іншу яблуню в далекій Нарнії, з якої саме колись вийшло. Інколи дерево загадковим чином хиталося без жодного вітру; гадаю, це ставапося тоді, коли в Нарнії дмили сильні вітри й те далеке нар- нійське дерево гойдалося та лопотіло листям під потужним південно-західним буревієм. Якби там не було, а цей магічний зв’язок пізніше виявився у самій деревині. Коли Діґорі став уже зрілим чоловіком (і був уже відомим вченим, професором та видатним мандрівником) та
