— Так, тепер уже скоро. Моя сестра Бет — всі звуть її Бебі — через кілька тижнів приїде й забере мене куди-небудь. А потім я повернуся й пробуду тут іще місяць, останній.
— Сестра старша за вас?
— О, набагато. їй двадцять чотири роки. Вона в нас справжня англійка, живе в Лондоні, у батькової сестри. Вона була заручена з англійцем, але він загинув на війні. Я його так жодного разу і не бачила.
В її обличчі, блідо-золотавому у відсвітах розмитого дощем надвечірнього сонця, Дік побачив те, чого не помічав досі. Високі вилиці, ніжна прозорість шкіри — не хвороблива, а така, що від неї, здається, віє прохолодою, створювали прообраз майбутньої краси,— так, дивлячись на породисте лоша, уявляєш його конем і знаєш, що це буде не просто проекція молодості на сірий екран життя, а справжній розквіт; це обличчя буде гарне і в зрілому віці, і в похилому — такою була його будова, ощадлива витонченість рис.
— Чому ви так придивляєтеся до мене?
— Просто думаю, що ви, мабуть, будете дуже щаслива.
Ніколь злякалася:
— Мабуть? А втім, гірше, ніж було, вже бути не може.
Вони сховалися в дровітні. Вона сиділа, схрестивши
ноги в туфлях для гольфа, щільно загорнувшись у дощовик. Щоки її трохи порожевіли від вологого повітря. Тейер і вона уважно оглядала його — його постать, що й тепер, коли він стояв, прихилившись до стовпа, не втрачала своєї гордовитої стрункості; його обличчя, яке він, здавалося, весь час дисциплінував, і на якому усмішка, весела чи лукава, відразу ж поступалася місцем звичному виразові зосередженості. Тієї частини його вдачі, яка гармоніювала з ірландським рудавим відтінком шкіри, Ніколь, власне, ще не знала; вона її побоювалася, хоча і прагнула зазирнути в неї, бо то було його чоловіче єство. Але другий Дік, з його гречними манерами й відвертим, приязним поглядом, був як на долоні, і цим Діком вона заволоділа без вагань, як це робила більшість жінок.
— Якусь користь мені цей заклад усе-таки дав — я маю на увазі мовну практику,— сказала Ніколь.-— З двома лікарями я розмовляла по-французькому, з доглядальницями по-німецькому, з прибиральницями й однією з пацієнток — по-італійському. А інша пацієнтка допомогла мені поповнити мій запас іспанських слів.
— Це чудово.
Він намагався підібрати тон, який відповідав би його подальшій тактиці, але дарма.
— ...А ще я займалася музикою. Сподіваюсь, ви не думаєте, що мене цікавить тільки джаз. Я займаюся регулярно, щодня, і вже кілька місяців відвідую в Цюріху цикл лекцій з історії музики. Бували дні, коли тільки це й тримало мене на світі— музика й малювання.— Вона нахилилася й віддерла надірваний шматочок підошви, потім подивилася на Діка знизу вгору.— Мені б хотілося намалювати вас отак, як ви оце стоїте.
Дікові боляче було дивитись, як вона прагне звеличити себе в його очах.
— Я вам заздрю. А мене вже, мабуть, ніщо не може зацікавити, крім моєї праці.
