— Робіть, як вважаєте за краще, професоре Домлер,— мовив Дік.— Становище й справді складне.
Професор Домлер важко, як каліка, що спинається на милиці, підвівся з крісла.
— Але знайти вихід із цього становища повинен лікар! — неголосно вигукнув він.
Зітхнувши, він знов опустився в крісло, щоб перечекати, поки стихне гуркіт грому, що заповнив кімнату.
Дік бачив, що Домлер розсердився не на жарт, і не знав, чи зуміє стриматися сам. Коли гуркіт віддалився, Франц докинув нарешті своє слово.
— Доктор Дайвер людина тонка і благородна,— сказав він.—Треба тільки, щоб він до кінця усвідомив наше завдання, а тоді, я певен, він знайде раціональний шлях. На мою думку, Дік може співробітничати з нами тут, на місці, і нікому не треба виїжджати.
— А ви якої думки? — спитав у Діка професор Домлер.
Дікові ставало дедалі незручніше, але напружена мовчанка, що запала після Домлерових слів, не могла тривати нескінченно. Зненацька він наважився.
— Я здається, майже закоханий у неї. І навіть думав, чи не одружитися.
— Що-що? — вигукнув Франц.
— Заждіть,— зупинив його Домлер.
Але Франц не хотів ждати.
— Одружитися?! І півжиття змарнувати на те, щоб бути при ній лікарем, і доглядальницею, і бозна-ким іще? Викиньте це з голови! Хто-хто, а я добре знаю цю хворобу. На двадцять випадків одужання — один без рецидивів. Ні, забудьте про неї раз і назавжди, чуєте?
— Що ви на це скажете? — звернувся до Діка Домлер.
— Скажу, що Франц має рацію.
VII
Лише надвечір вони домовилися, що Дік має робити далі: лишаючись уважним і зичливим, він мав поволі віддалятися, щоб урешті зовсім зникнути з обрію. Підвівшись з крісла, Дік мимоволі подививсь у вікно: надворі сіялася мжичка, і десь там, під дощем, його ждала Ніколь. Він вийшов, застібаючи плащ на всі гудзики, насуваючи глибше капелюх, і зразу ж натрапив на неї: вона стояла під дашком парадного входу.
— Я придумала, де нам посидіти сьогодні,— сказала вона.— Поки я хворіла, мені до всього було байдуже: сиділа собі вечорами в будинку разом з усіма і нічого не помічала й не чула. А тепер я весь час бачу, що довкола хворі люди, і це... і це...
— Ви незабаром поїдете звідси.
