місяці вона лежала заструпле- на, немов'ув’язнена в «залізній діві»1. Але в проміжках між частими галюцинаціями думка її працювала чітко, навіть блискуче.
Найбільше нею опікувався Дік. Під час гострого нападу тільки він і міг уплинути на неї. Кілька тижнів тому, після однієї з її багатьох безсонних ночей, Францові вдалося гіпнозом приспати її на кілька годин, але то був лише один єдиний раз. Дік не вірив у лікувальні властивості гіпнозу й рідко ним послугувався, знаючи, що далеко не завжди може настроїтися на відповідний стан,— якось він спробував загіпнотизувати Ніколь, але та тільки зневажливо висміяла його.
Коли він увійшов до палати номер двадцять, жінка, що лежала там, його не побачила — в неї зовсім запухли очі. Вона заговорила гучним, глибоким, приємним голосом:
— Скільки ще це триватиме? Невже вічно?
— Потерпіть іще трохи. Доктор Ладіслау сказав мені, що великі ділянки шкіри вже очистилися.
— Якби я знала, за що мені ця кара, то, може б, упокорилася.
— Нащо вдаватися в містику; ми вважаємо, що це просто нервове захворювання. Воно пов’язане з тим самим механізмом, від дії якого людина червоніє. Ви легко червоніли замолоду?
Вона лежала обличчям догори.
— Відколи в мене прорізалися зуби мудрості, мені не було чого червоніти.
— Так-таки жодного грішка, жодної помилки?
— Мені нема чим собі дорікнути.
— Я вам заздрю.
Вона замислилася на хвилину; її голос долинув крізь бинти глухо, немов з-під землі:
— Я поділяю долю всіх тих сучасних жінок, які наважилися стати на битву з чоловіками.
— І на ваш превеликий подив виявилося, що правила тут такі самі, як і в будь-якій війні, що це битва як битва,— підхопив він.
— Битва як битва,— вона вдумалася в значення цих слів.— Або перемагаєш слабшого, або здобуваєш пірро- ву перемогу, або ж виходиш зламаний і скалічений — і від тебе лишається тільки примарне відлуння між зруйнованих стін.
— Ви не зламані й не скалічені,— сказав він.— Невже ви гадаєте, що побували в справжній битві?
— Подивіться на мене! — люто крикнула вона.
— Так, ви страждаєте, та хіба мало жінок страждало й до того, як вони вирішили зрівнятися з чоловіками? — Це вже скидалося на суперечку, і Дік поспішив змінити тон: — У всякому разі, не треба сприймати окрему невдачу як цілковиту поразку.
