— У вас такі довгі-предовгі вії,— сказала вона.
— Леді й джентльмени, шановні гості нашого студентського балу! До нас завітала міс Розмері Хойт, відома любителька довгих вій...
Вона поцілувала його, а він пригорнув її й змусив лягти поряд, і вони цілувалися, аж доки обом не захопило дух. її віддих був молодий, свіжий і жаркий, а уста злегка спечені, але в кутиках м’які.
Крізь запаморочливу плутанину тіл і одягу, крізь дзвін напружених м’язів і теплу ніжність її горла та грудей до нього долинув її шепіт:
— Ні, не зараз... Я сьогодні не можу.
Зціпивши зуби, він загнав свою жагу в далекий закуток свідомості, підняв її, тендітну й легку, над собою й удавано легковажно промовив:
— Це не так уже й важливо, люба.
Тепер, коли він дивився на неї знизу вгору, обличчя в неї було зовсім інше, ніби раз і назавжди осяяне місяцем.
— За законом найвищої поезії це мало б статися саме з вами,— сказала вона.
Вивільнившись з його обіймів, вона підійшла до дзеркала й долонями пригладила скуйовджене волосся. Потім присунула до ліжка стілець і погладила Діка по щоці.
— Скажіть мені правду про себе,— попрохав він.
— Я завжди казала вам правду.
— Можливо. Тільки вона чомусь не тримається купи.
Обоє засміялися, але він провадив своєї:
— Ви справді ще невинні?
— Отако-о-о-ї! — проспівала вона.— Я мала шістсот сорок коханців! Чи таку відповідь ви хотіли почути?
— Це звісно, не моя справа...
— Ви цікавитеся мною як психолог?
— Я вважаю вас цілком нормальною двадцятидворіч- нсю дівчиною, що живе в тисяча дев’ятсот двадцять восьмому році, а через те припускаю, що ви вже спізнали радість кохання.
— Все, що було, завершувалося нічим,— відповіла вона.
