суддею.— Сам надудлиться, а потім кричить, що всі п’яні! — Він ще раз люто зиркнув на провідника, а тоді плеснув у долоні.— Всі на місця, починаємо!
Дік почувався так, наче завітав у гості до великої й метушливої родини. Якась актриса підійшла до нього й хвилин п’ять з ним балакала, вважаючи його за актора з Лондона. Зрозумівши свою помилку, вона страшенно знітилася і втекла. Майже вся ця родина дивилася на решту людства або згори вниз, або знизу вгору, але перші переважали. А втім, усе це були сміливі, працьовиті люди, що полонили уяву нації, яка протягом десятиріччя прагнула тільки розваг.
Зйомки тривали, поки сонце не оповив серпанок — чудове освітлення для художників, але не для кінокамери, за еталон якій правило прозоре каліфорнійське повітря. Нікотера провів Розмері до машини і, прощаючись, пошепки сказав їй щось, але вона навіть не всміхнулась у відповідь.
Дік і Розмері поснідали в «Кастеллі дей чезарі», чудовому ресторані на схилі гори, над руїнами форуму хтозна-якого періоду занепаду. Розмері випила коктейль і трохи вина, а Дік пив доти, доки в нього зникло почуття невдоволення собою. Потім вони повернулися до готелю, розчервонілі й щасливі, сповнені якогось радісного спокою. Вона хотіла, щоб він її взяв, і він узяв її, і те, що почалося дитячою закоханістю на морському березі, дістало нарешті своє завершення.
XXI
Того вечора Розмері була знову зайнята — хтось із акторів святкував свій день народження. У вестибюлі Дік зіткнувся з Коллісом Клеєм, але йому хотілося пообідати на самоті, і він сказав Коллісу, ніби має якесь побачення в «Ексельсіорі». Проте він випив з Коллісом по коктейлю, і, коли вийшов з бару, його невиразне почуття невдоволення переросло в нетерпіння: він уже не мав ніяких підстав відкладати повернення до клініки. Зрештою, це навіть не закоханість, а просто — романтичні спогади. А кохання в нього одне — Ніколь. Хай часом вона буває нестерпна, та все-таки він кохає тільки її. Проводити час з Розмері означало потурати своїй слабкості; проводити його з Коллісом означало додавати до нічого ніщо.
Біля входу до «Ексельсіору» він зіткнувся ніс до носа з Бебі Уоррен. Вона витріщила на нього свої великі гарні очі, схожі на мармурові кульки.
— Я гадала, що ви в Америці, Діку! Ніколь тут, з вами?
— Я повернувся до Європи через Неаполь.
Погляд її ковзнув по чорній стрічці на його рукаві, і вона похопилася:
— Прийміть моє глибоке співчуття.
Хоч-не-хоч довелось обідати разом.
— Розповідайте, що у вас чути,— зажадала вона.
Дік виклав їй усе, і Бебі насупила чоло. їй треба було
звалити на когось відповідальність за трагедію сестри.
— Чи не вважаєте ви, що доктор Домлер з самого початку обрав неправильний метод лікування?
— Методи тут загалом стандартні, хрча, звичайно, до кожного хворого застосовується індивідуальний підхід.
