— Такого не гріх було б покласти і під довічний наркоз,— погодився Дік.— А таточко його нагнав на Ладіслау страху, як колонізатор на тубільця. До речі, як бути з цим Ладіслау? Чи варто нам за нього держатися? По-моєму, ні — він страшенний тюхтій, сам нічому не може дати ради.
Дік вагався на межі правди, подумки напружуючись, готуючись до стрибка. Франц, усе ще в пильовику й шоферських рукавичках, присів на край письмового столу. Дік наважився.
— Цей Морріс, між іншим, зобразив батькові вашого поважного колегу п’яницею. Тато в цьому питанні — фанатик, а його нащадок нібито виявив на мені сліди уіп- би-рауэ *.
Франц сів, відкопилив нижню губу, опустив очі.
— Ви мені потім усе розкажете,— промовив він нарешті.
— Навіщо ж відкладати, можна й зараз,— відказав Дік.— Ви самі знаєте: хто-хто, а я спиртним не зловживаю.— їхні погляди зустрілися, схрестились.— Скориставшись із безхребетності Ладіслау, цей тип розходився так, що мені лишалося тільки захищатись. Добре хоч, що поряд не було пацієнтів,— уявляєте собі, який вигляд я мав би тоді!
Франц зняв рукавички, скинув плащ. Підійшовши до дверей, сказав секретарці:
— Прошу нам не заважати.
Потім повернувся до столу й заходився перебирати листи й папери — бездумно, як усі люди, які тільки вдають зайнятість, а насправді обмірковують те, що мають сказати.
— Діку, я знаю вас як людину помірковану і врівноважену, хоч ми й по-різному ставимося до питва. Але настав час сказати, й сказати прямо,— я вже кілька разів помічаю, що ви дозволяєте собі випивати за обставин, найменше для цього відповідних. Тим-то ця історія небезпідставна. Може, вам варто знову піти в роз- пустку?
— Ви хочете сказати «відпустку»,— механічно виправив його Дік.— Ні, відпустка нічого не дасть.
Обидва були роздратовані, Франц, зокрема, тим, що йому зіпсували радість повернення.
— Іноді вам бракує здорового глузду, Діку.
— Я ніколи не розумів, що таке здоровий глузд за складних обставин — чи не прихована тут думка, що лікар загального профілю може прооперувати хворого краще, ніж спеціаліст-хірург?
Все це раптом остогидло Дікові. Пояснювати, залагоджувати щось — безглуздо: вони обидва вийшли з цього віку; ні, краще вже нехай у вухах звучить розладнане відлуння давньої істини.
— Так далі не піде,— несподівано сказав він.
— Що ж, я з вами згоден,— признався Франц.— У вас більше не лежить душа до цього діла, Діку.
— Так. І я хочу вийти з нього. А щодо капіталу Ніколь, то можна домовитися, щоб ви повертали його частинами.
