— Але після хворої дитини ви спочатку повинні були випустити всю воду й добре промити ванну.
— Я?!
Ніби задихнувшись, жінка ковтнула повітря, судомно схлипнула й вибігла з кімнати.
— Мені зовсім не хочеться, щоб вона прилучалася до західної цивілізації нашим коштом,— сердито промовив Дік.
За обідом він остаточно вирішив, що перебування тут треба скоротити. Гусейн навіть про свою батьківщину не вмів розповісти до пуття, сказав тільки, що там багато гір, водяться кози, а тих кіз пасуть пастухи. Він взагалі волів мовчати — щоб розворушити його, потрібна була енергія, яку Дік беріг для власної родини. Незабаром по обіді Гусейн залишив Дайверів та Мері самих, але колишня близькість не відновилася: між ними здіймалися бурхливі хвилі великосвітського життя, що їх Мері долала під усіма вітрилами. Дік відчув полегкість, коли о пів на десяту Мері принесли записку і вона, прочитавши її, підвелася.
— Вибачте, чоловік має ненадовго виїхати, і я мушу провести його.
Наступного ранку, слідом за служницею, яка принесла їм каву, до спальні рішучою ходою увійшла Мері. Дік і Ніколь ще не встигли вдягтися, а вона була вбрана і, очевидно, встала вже давно. Кутики її стулених уст смикалися від ледь стримуваного гніву.
— Що то за розмови, ніби Л аньє купали в брудній воді?
Дік хотів був відповісти, але вона перебила:
— І ніби ви звеліли сестрі мого чоловіка вимити для нього ванну?
Вона височіла над ними, люто блискаючи очима, а вони, сидячи нерухомо, як боввани, притиснуті до ліжка вагою підносів, спромоглися тільки вигукнути разом:
— Його сестрі?
— Так, ви сказали одній із сестер мого чоловіка, що вона повинна була вимити ванну!
— Та ні!—знову хором заперечили вони.— Ми розмовляли зі служницею.
— Ви розмовляли із сестрою Гусейна.
Дік розгублено пробурмотів:
— Я був певен, що ці дві жінки — ваші служниці.
— Я ж вам сказала, що вони — гімадунки.
Що? — Дік підвівся з ліжка й накинув халат.
— Я вам це пояснила ще позавчора, коли ми сиділи коло рояля. Тільки не кажіть, що ви на той час набралися вже так,
