Ланьє весело засміявся, і в родині Дайверів знову запанувала злагода... «Чи надовго?» — подумки запитав себе Дік.
V
Ніколь підійшла до вікна, щоб подивитися, хто свариться на веранді. Квітневе сонце рум’янило святобливе обличчя Огюстіни, їхньої куховарки, і вигравало синіми зайчиками на лезі великого різницького ножа, яким вона по-п’яному вимахувала. Огюстіна служила в них з лютого, відколи вони повернулися на віллу «Діана».
Піддашшя заслоняло від Ніколь Діка; вона бачила тільки його голову й затиснуту в руці масивну трость з бронзовою головкою. Трость і ніж загрожували одне одному, наче тризубець і короткий меч у двобої гладіаторів. Спершу Ніколь почула слова Діка:
— ...столове вино пийте хоч відрами, га коли я застаю вас із пляшкою шаблі-мутон...
— І він ще дорікає мені чаркою вина! — кричала Огю- стіна, вимахуючи своєю шаблею.— А сам дудлить його з ранку до вечора!
— Що сталося, Діку? —- спитала Ніколь з вікна.
Він відповів по-англійському:
— Ця стара негідниця приохотилася до наших марочних вин. Я її прогнав, цебто намагаюся прогнати.
— Господи! Ти ж дивись, щоб вона не дістала тебе тим ножем!
Огюстіиа посварилася ножем на Ніколь. її старечі уста були наче дві сплющені вишеньки.
— Я б на вашому місці задумалася, мадам! Ваш чоловік жлуктить вино, як чорнороб...
— Замовкніть і забирайтеся геть! — гримнула на неї Ніколь.— Бо ми зараз викличемо жандармів.
—¦ Пхе! Знайшли чим лякати! Та мій рідний брат — жандарм, ясно? Вони ще й лякають, американці паскудні!
Дік по-англійському сказав Ніколь:
— Забери дітей з дому і не вертайся, доки я її не приструнчу.
— ...Через вас, паскуд американських, життя немає! — горлала Огюстіна базарним голосом.— Наїхали сюди й заливаються нашим найкращим вином!
Дік додав твердості своєму тонові.
— Ідіть геть, і негайно, чуєте? Я заплачу вам усе, що ми вам винні.
— Ще б пак, спробували б не заплатити! Але я вам ще не все сказала...— Вона підступала, вимахуючи ножем так люто, що Дік знову підніс свою трость. Тоді Огюстіна метнулася до кухні й вискочила звідти, озброєна ще й сікачем.
