що нічого не пам’ятаєте.
— То ви це про них казали? Я тоді просто не чув початку. І якось не пов’язав це з ними... Це просто непорозуміння, Мері. Єдине, що нам лишається,— піти до неї й перепросити.
— Піти й перепросити! Я ж вам пояснювала: коли найстарший у родині — найстарший! — одружується, то дві найстарші сестри складають обітницю присвятити себе його дружині і стають гімадунками, тобто чимось на зразок її фрейлін.
— Чи не тому Гусейн поїхав учора з дому?
Мері повагалася, але потім ствердно кивнула головою.
— Він інакше не міг — сестри теж поїхали з ним. Так їм велить закон честі.
Ніколь теж зіскочила з ліжка й почала вдягатися. Міері провадила далі:
— А що це за історія з ванною? Я нізащо не повірю, що в цьому домі могло статися щось подібне! Покличмо Ланьє й спитаймо в нього.
Дік, сівши на ліжко, кивнув Ніколь так, щоб Мері не помітила,— бери, мовляв, цю справу в свої руки. Мері тим часом прочинила двері в коридор й по-італійському сказала щось покоївці.
— Стривайте-но, Мері,— сказала Ніколь.— Не треба вплутувати в цю справу дитину.
— Ви звинуватили нас,—відповіла Мері тоном, яким ніколи доти не розмовляла з Ніколь.— Я маю право перевірити.
— Я не дозволю, щоб дитину вплутували в цю справу.— Ніколь накинула на себе сукню так, наче це була бойова кольчуга.
— А чого ж,— сказав Дік,— нехай Ланьє прийде, і ми з'ясуємо врешті, вигадка це чи ні.
Ланьє, напівсонний, напіводягнений, розгублено глипав на сердиті обличчя дорослих.
— Послухай, Ланьє,— сказала Мері,— звідки ти взяв, що тебе посадили у воду, в якій уже хтось купався?
— Відповідай,— кивнув йому Дік.
— Бо вода була брудна.
— Невже ти не чув через стіну в своїй кімнаті, як ллється свіжа вода?
Ланьє не заперечував — вода, може, й лилася, але повторив, що у ванній вона була брудна. Трохи зляканий, він спробував зробити висновок:
— Тільки навряд чи вона лилася, бо...
