— Я не витримаю,— застогнав він.— Це вже занадто. Це вкоротить мені життя на...
— Пустіть! — урвала його Розмері і, відвернувшись, палко зашепотіла по-французькому молитву.
Дуелянти стали один проти одного. У Барбана рукав був засуканий по лікоть. Очі його гарячково поблискували, але він витер долоню об штани спокійно й незворушно. Маккіско, якому бренді додало сміливості, відкопилив губу і з удаваною байдужістю поводив своїм довгим носом, доки Ейб не ступив крок уперед, тримаючи в руці носовичок. Секундант-француз одвернувся. Розмері, якій аж дух перехопило від гострого жалю, скреготала зубами з ненависті до Барбана.
— Раз, два, три! — напруженим голосом відлічив Ейб. Два постріли пролунали одночасно. Маккіско похит
нувся, але відразу ж випростався. Обидва дуелянти схибили.
— Все, годі! — вигукнув Ейб.
Всі запитливо глянули на Барбана.
— Я не дістав сатисфакції.
— Дурниці! Ви дістали її сповна,— сердито сказав Ейб.— Просто ви самі ще цього не збагнули.
— Ваш довіритель відмовляється від повторного по* стрілу?
— Облиште, Томмі. Ви затіяли це, і мій довіритель зробив усе, що від нього вимагалося.
Томмі зневажливо засміявся.
— Відстань була просто сміховинна,— сказав він.— Я не звик до таких комедій. Нагадайте своєму приятелеві, що він не в Америці. ’
— А ви Америку не чіпайте,— досить різко урвав його Ейб і вже спокійніше додав: — їй-право, Томмі, все це зайшло надто далеко.— Вони ще з хвилину тихо сперечалися, потім Барбан кивнув і холодно вклонився здалеку своєму недавньому супротивникові.
— А потиснути руки? — спитав лікар-француз.
— Вони вже знайомі,— відповів Ейб.
Він обернувся до Маккіско.
— Ходім, тут більше нема чого робити.
Коли вони пішли геть, Маккіско на радощах схопив Ейба за руку.
— Стривайте-но,— сказав Ейб.— Треба ж віддати Томмі його пістолет. Він йому ще знадобиться.
Маккіско простяг пістолет Ейбові.
