— Під три чорти вашого Томмі,— хвацько сказав він.— Скажіть йому, нехай іде під...
— Може, сказати, що ви хочете стрілятися ще раз?
— От я й став дуелянтом! — вигукнув Маккіско, коли вони попрямували нарешті до машини.— І довів, чого я вартий. Я зовсім не боявся!
— Ви були п’яні,— сказав йому Ейб.
— Аніскілечки!
— Гаразд, нехай буде по-вашому.
— А навіть коли й хильнув трохи, то що?
Самовпевненість його щохвилини зростала, і він уже
дивився на Ейба з неприязню.
— То що? — наполягав він.
— Коли ви цього не розумієте, то й пояснювати не варто.
— Невже ви не знаєте, що на війні всі завжди п’яні?
— Гаразд, облишмо де.
Але на цьому не закінчилося. Ззаду почулися квапливі кроки — їх наздоганяв лікар.
— Pardon, messieurs,— сказав він, відсапуючись.— Voulez-vous regler mes honoraires? Naturellement c’est pour soins medicaux seulement. M. Barban n’a qu’un billet de mille et ne peut pas les regler et l’autre a laisse son porte-monnaie chez lui
— Француз є француз,— зауважив Ейб, потім спитав лікаря: — Combien? 2.
— Я сам заплачу,— озвався Маккіско.
— Не треба, в мене є. Ми всі ризикували однаково.
Поки Ейб розраховувався з лікарем, Маккіско раптом
кинувся в кущі й почав блювати. Вийшов він ще блідіший і ніби на чужих ногах поплентав слідом за Ейбом до машини, що чорніла на тлі вже зовсім рожевого ранкового неба.
А в сосняку лежав, судомно хапаючи ротом повітря, Кампіон — єдина жертва дуелі, і Розмері, істерично сміючись, штурхала його під бік носаком сандалі. Вона заспокоїлася аж тоді, коли він підвівся й пішов,— для неї тепер важило тільки одне: за кілька годин вона побачить на пляжі того, кого подумки все ще називала Дайвером.
