— Ходімо сьогодні раніше спати, Ейбе, нехай це буде остання чарка.— Промовляла Мері спокійно, але в голосі вгадувалося легке занепокоєння.— Ти ж не хочеш, щоб тебе завтра внесли на пароплав, та ще й розплескуючи по дорозі.
— Так, усім час додому,— підтримав Дік.—Уже пізно.
На благородному обличчі Ейба з’явився впертий вираз, і він рішуче заперечив:
— Ні, ні.— І після значущої паузи додав: — Куди нам поспішати. Розіп’ємо ще пляшку шампанського.
-т- Я більше не п’ю,— сказав Дік.
— А Розмері вип’є. Вона ж природжений алкоголік, тримає у ванній пляшку джину, та й взагалі. Мені її мати розповідала.
Він вилив решту шампанського в келих Розмері. Першого дня в Парижі Розмері випила стільки лимонаду, що їй аж погано стало, отож навіть не пригублювала ніяких напоїв. Але тепер вона піднесла келих,
— Отакої! — вигукнув Дік.— А ви казали, що не п’єте!
— Але не казала, що не питиму.
— А що скаже мама?
— Один келих можна.— їй чомусь дуже захотілося випити.цей келих шампанського. Дік пив, небагато, але пив, і, може, якщо й вона вип’є, то це їх зблизить, допоможе їй зробити те, що вже твердо вирішила. Вона спробувала випити одним духом, похлинулася, а потім сказала: — Та ще й учора був мій день народження, мені сповнилося вісімнадцять.
— Чого ж ви не сказали? — хором обурилися всі.
— Навмисне, щоб не зобов’язувати вас і не завдавати зайвого клопоту.— Вона допила шампанське.— А тепер вважайте, що ми відсвяткували.
— Е, ні,— заперечив Дік.— Завтра ввечері ми відсвяткуємо ваш день народження, ясно? Вісімнадцять років — це неабияка дата!
— А я колись думала: все, що буде до вісімнадцяти років, нічого не важить,— сказала Мері.
— Атож, атож,— підхопив Ейб.— Як і після вісімнадцяти.
— Для Ейба ніщо не важитиме, поки він не сяде на пароплав,— докинула Мері.— Але він покладає великі надії на Нью- Йорк. З ним у нього пов’язані всі плани.— Вона говорила так, наче вже не вірила в здійсненність цих слів, наче мета, якої вони обоє прагнули, була насправді недосяжна.— Він повертається в Штати писати музику, а я їду в Мюнхен займатися співами, і коли ми знову зустрінемось, світ належатиме нам!
— Це чудово! — закивала головою Розмері. Шампанське вже давалося взнаки.
— А тим часом — ще келишок шампанського для Розмері! Це поліпшить роботу її лімфатичних залоз. У вісімнадцять
