побіду.
– Ну, здоров був, осавуле, – похльоскуючи себе нагаєм по халяві чобота, з'явився він у дворі. – Не ждав, Савко?
– Лайно ніхто не жде, воно саме завжди припливає, – відповів той.
– Да-арма-а, – мружився Вихрест, – кепкуєш. Я товстошкірий. А ось ти повертишся переді мною. Довго я перед тобою гнувся та служив тобі, будучи в тебе на побігеньках, тож тепер ти мені послужиш і побігаєш переді мною на побігеньках… Чого пику вернеш? Не до смаку те, що я кажу?
– Разом із твоєю пикою!
– Овва! Мені теж не подобалось тобі служити, але служив. Послужиш і ти – не злиняєш. Бо таке времня настало. Сила тепер на моєму боці! Я відтепер у слободі отаман. Так, так, і для козаків, і для посполитих, і для тебе, осавуле! Як скажу, такечки тепер і буде.
– Ні, буде так, як тобі накажуть твої нові хазяї!
– Але все дно ти будеш переді мною вертітися, Савко!
– А ти – перед гусарами!
– Нічого не вдієш. У руських сила, тож доведеться тепер їм служити. Вони за один день Січ розігнали – от яка у них сила! А у світі так заведено, що слабкіші прислужують сильнішим. Я гусарам послужу, а ти – мені. А там – видно буде.
– Видно, Вихресте, уже не буде. Буде пітьма!
– Нічого, сови й у пітьмі живуть. А ти, осавуле, під вечір накривай стіл. Та пощедріше. Прийду до вас… ге-ге… у гості. І щоби Оксана… Чуєш, щоб Оксана була на місці. Щоби щирим злотом сяяла, вбрана у все найкраще! Так бажаю! Про неї мову поведу. Хоча, мова моя буде коротка, заберу її та й усе. А вас пошлю під три чорти!
Савка навідріз відмовився накривати Вихресту стіл і заборонив те робити й Соломії, яка вже було зібралася щедрістю пригощення змінити Вихрестів гнів на милість.
– Не великий пан – не смій! – як відрізав Савка. – Як був він вихрестом, не знаю з якої віри його в нашу вихрестили, таким мізерним вихрестом і залишився. Обійдеться той турок і без пригощення.
– Але ж на його боці тепер і справді сила, – спробувала було заперечити Соломія. – Не злиняємо, як пригостимо цього вилупка. Гусари порядкують у слободі, як у себе вдома, а він же з ними.
– Пригріли зміюку на грудях! Вихрестили чужинця, а воно своїм для нас і не стало. Бо скільки вовка не годуй, а він все дно в ліс дивиться. На свою голову пожалів колись його, безрідного башибузука, то й маю тепер клопіт! Маю розплачуватися! А думав же – сліпець! – що з нього добрий буде козак! А з нього козак, як з лайна куля. Хай спробує до нас поткнутися! Я… я його зустріну!
Вихрест посмів.
З'явився, як і застерігав, під вечір. Чи не з порогу, граючись нерозлучним нагаєм, заявив Савці, що хутір його з «усіма строєніями, землями, з усім добром, худобою та кіньми» віднині переходить у власність пана штаб-офіцера гусарського полку Акімова, адже зять його, Савки, був у шайці Пугачова, «вор і ізменнік», а таких нині не милують. Він оружно виступав проти матушки-государині, а тому, як і всі пугачовці, оголошується поза законом.
– Знищивши Січ, ви ще згадуєте закон?
– Такий… тепер закон. Управляти хутором штаб-капітан Акімов призначив мене, підосавула Вихреста. Чи то пак, тепер уже повного осавула.
І ще додав, нахабно дивлячись Савці в очі й скрива шкірячись, що колишнього запорозького осавула Савку Пишногубого та його Соломію велено виганяти з хутора втришия!
– Ой, Божечку ж! – зойкнула Соломія. – Куди?
– Туди, куди захочете. А точніше – під три чорти! На всі сторони світу! Вибір у вас великий куди йти. Мусите дякувати панові штаб-офіцеру, що він проявив до вас милість і дарує вам волю йти туди, куди самі захочете. А не захочете, можете й зостатися в слободі. Але – в робітниках у пана штаб-офіцера. Та я радив би вам змиватися звідсіля – у ваших же інтересах! Не накрили мені стіл, то й панькатись з вами не буду. Сьогодні ж і маєте з хутора змитися! Із собою вам дозволено взяти лише те, що можете понести. І щоби до ранку вашого й духу тут не було! Не послухаєтесь – вам же й гірше буде. Ніхто вас тепер не захистить – усе Запорожжя захоплене російськими військами, влада кошового мекнула! Його самого буде не сьогодні-завтра арештовано. Разом з військовими старшинами. Тож тікайте хутчій із цих країв – моя вам порада. За так дарую. Беріть, що зможете понести і гайда. У світ широкий! Та дякуйте мені. За доброту мою. А міг же шепнути штаб- офіцерові і вас би до Тараса запроторили у льох. Але я добрий. Попрохав начальника гусарів відпустити вас з живими
