Наближався Новий рік. Ніна стояла біля вікна і байдуже спостерігала, що відбувається надворі. Сонно посапували діти, нагадуючи, що в квартирі вона не сама. Вранці Сашко заявлятиме, що має тісні черевики на ковзанах, а Оксанка мовчатиме і тільки крадькома погладить мамине плече...
Колеги на роботі вже приміряли на неї нові погони і жартома називали «генеральшею», але так не сталося. Наказ про високі погони досі лежить у шухляді, не виконаний. Ніні і тепер в голові чується зловісний грюкіт замерзлого груддя, що падало в яму, де назавжди залишився Віктор. Тоді каркало чорне вороння, іскристо осипався іній, а вона, збайдужіла і задерев’яніла, думала, куди поділося щастя, до якого вона так довго йшла?..
Її домашня вулиця була бічна, вузенька, з похиленим плотом. Туди важко було заїхати вантажівкою - тією, що привозила вугілля для опалення. Отож вони з мамою спершу носили його відрами ген від початку вулиці, а потім довозили одноколісною тачкою.
Квартира їхня була невеличка, з мокрими по кутах стінами, які довго нагрівалися. Тому, коли з Віктором перебралися на їхню московську квартиру, вона здалася їй раєм: простора вітальня, затишна спальня. А найбільше тішила кухня з електричною плитою, на якій можна було вмить приготувати їжу, економлячи час.
Ніна відразу звикла до шаленого московського ритму, до тутешньої мови. І до ласки Віктора, якої завжди так прагнула. Тепер Ніна знала: він був її першим і останнім коханням. Бо хіба можна назвати першим коханням Анатолія? Від нього вона, першокурсниця музичного училища, уже будучи мамою, чула самі образи і докори. Вночі припадала над колискою, а вдень, на лекціях, спостерігала, як Толя фліртував з їхніми однокурсницями. На одній студентській вечірці Ніна зважилася зробити невинне зауваження чоловікові - і тарілка з салатом полетіла їй в обличчя. Було боляче і соромно. І не лише їй: Анатолій тоді втратив більшість своїх прихильниць, яких уже не заворожувала ні його елегантність, ні музикальність, ні співучий баян у руках.
Ніна ростила Оксанку і продовжувала навчання в інституті. Часто просиналася серед ночі, особливо коли місяць заглядав у вікно і гладив її самотню подушку, а нічні цвіркуни закликали до кохання. Жінка вдихала запахи нічної матіоли і виразно уявляла лагідні очі молодого інженера з їхнього заводу, котрий не відводив від неї захопленого погляду. Ніби випадково появлявся на її стежці, на зупинці, а коли якось увечері привів за ручку з садочка Оксанку, яка крутилася навколо нього і заглядала в очі, Ніна не втрималася і запросила чоловіка на чай.
З того часу життя змінило барви. Раніше ніхто не дарував Ніні квітів, а тепер Костя приносив цілі оберемки, а ще - дорогі парфуми, іграшки для доньки, і мовчки милувався нею. Ніна мала чарівну посмішку, яку Костя любив найбільше, тому вона часто посміхалася йому, показуючи звабливі ямки на щоках. Щастя переповнювало молоду жінку, яка нарешті знайшла для себе і доньки міцне чоловіче плече...
Вони стрибали, як діти, коли Костя приніс ордер на квартиру, де була навіть дитяча кімната. Ніна вже приглядалася до штор, до килимків, але відклали все на потім, коли складуть державні іспити: обоє закінчували інститути - Костя у Києві, а Ніна - у рідному місті.
На випускний Ніна купила Кості сорочку, красиву краватку і чекала свого найдорожчого. Під кінець сесії, коли до іспитів було вже рукою подати, серед знайомих чорною змійкою поповз їдкий смішок, запур- хали двозначні усмішки. Неприємні чутки принесли студенти, які вчилися разом із Костею...
Сидячи у вагоні нічного поїзда, Ніна дуже хотіла, щоб це був злий заздрий жарт. Вона хотіла жити без тіні сумніву, в повній довірі. І саме тому їхала подивитися в очі коханому, засміятись і сказати собі: «От дурна, більше так не буду...»
