насолоджуватися життям.
- Добре, - згоджувався, - я плестиму тобі барвінкові вінки!
Дивно було дивитися, як юнак плете вінок, як вкраплює в нього лісові дзвіночки.
- Я дарую тобі цю прикрасу на знак вічної любові, в яку вплетено моє і твоє серце, - мовив чи то жартома, чи серйозно, проте урочисто.
- А я приймаю твій дар, - відповіла тихо і задумливо.
Терпко пахло материнкою і ялівцем, що розлого кущився на пагорбі. Сюрчав свою літню мелодію засоромлений цвіркун, що мимоволі став свідком обітниці кохання.
Літо дотанцьовувало свій танок. Сипало холодну блискучу росу, прикрашало першим золотом поля, кликало птиць у вирій. Лісові дзвіночки віддзвонювали останні акорди...
За селом біля акації стояло двоє - Ніна та Євген. Він повертався на навчання, вона його проводжала.
- Як хутко минуло літо... - мовила сумовито. - Я буду тебе чекати. Чи пам’ятаєш ти цей вінок? - вона вийняла з сумки ледь прим’яте барвінкове плетиво. -
Тут вплетені наші серця... Чи пам’ятаєш? Лісові дзвіночки видзвонювали нам: «Люблю, люблю, люблю!»
Євген посміхнувся:
- Я все пам’ятаю: і грозу, і твоє мокре волосся, і наші росяні ранки, і цю акацію, і літо... наше літо.
Жіноча ланка проривала буряки під лісом. Робота була марудна. До села далеко, а тривожне сіре небо обіцяло грозу. Розімлілі, з обважнілими руками, жінки ліниво перегукувалися, щоб якось перебути день до вечора.
- Щось весіль у нас нема. Казали, Петро старостів шле до Юльки Горецької - але тихо, не чуть нічого - може, кинув її? І Маланка не віддається, хоча давно вже на порі.
- А справте мені весілля, - впівголоса обізвалася Катруся.
- Чи ти дурна, Катерино?! То яке має бути весіллє?
- А тут, просто в полі. Сплетіть мені вінок з кропиви й лопуха, а веренька буде за вельон. Дружок серед вас навибираю, співати весільних усі вмієте... Бо іншого в мене не буде, я його не заслужила: мама вигнала з дому, сестри відреклися. А я дуже хотіла весілля. Гарної сукенки, віночка з мирту, музик... - говорила якось байдуже, але з великою внутрішньою напругою. - То зробіть, як я хочу, будьте такі добрі.
