Що любив більше Микита, поле чи її, Марися довго не знала. Був добрим господарем, міцно стояв на ногах, шанував хліб. Йшли літа, вицвітали квіти на Марисиних хустках, блякло красиве лице, дрібні промінчики розбігалися біля очей, сумно опускалися колись повні губи, смоляна коса посіклася срібною памороззю. Намисто, яке все ще носила, соромливо ховалося в пазусі. До Марисі йшла глибока осінь.
Одного разу Микита прийшов з молодою жінкою і хлопчиком. Казав, що сестру віднайшов. Прийняла радо, пригостила. Малий почав її кликати бабою. Трохи дивно було це чути, але ж літа не юні. А колись випадково побачила, як Микита пристрасно облапував стегна молодиці і все зрозуміла: чоловік мав іншу сім’ю. Це ж Микитове дитя кликало її бабою! Згодом наглувата Настя все частіше бувала в них у домі. Зговорювалася з Микитою, виносила харчі і рядна, ткані її, Марисиними, руками.
Колись горда красуня, а зараз стара жінка з розтоптаним серцем, змирилась і стала бабою для сина Микитової коханки. Часто Настя грубо обривала її: не лізьте, бабо, де ваше не мелеться. Все рідше чоловік був удома. Настя народила ще одну дитину. Треба давати раду маляті... Довгими ночами Марися слухала шум лісу і шепіт вже не свого поля. Боліли натруджені руки, не слухалися ноги, а пам’ять виштовхувала назовні жаль, розпуку і усміх. Вицвілими очима Марися посміхалася, зморшкувате чоло поринало в глибоку задуму. Напевно, так мало бути. Як кажуть: на житті, як на довгій ниві. Теплі сльози зрошували її натруджені жилаві руки, солонили губи і заспокоювали зболене серце.
Стефця безтурботно цвіркала вишневими кісточками, стоячи над водою. Вони тихо булькали і зникали, утворюючи невеличкі кола. Нудилася і придумувала, чим би себе зайняти. Гоноровита. Не мала потреби працювати: чоловік добрий, власний млин, наймити помагають і завжди зайва копійка водиться.
Молода жінка часто ходила по крамницях, скупляла дорогі коралі, черевички, гарну матерію, потім морочила голову сільським кравчиням: то фальбанку звідси, то підкреслити стан чи добре втрафити довжину. Чекала неділі, щоб усі могли побачити, яка вибрана йде до церкви чи на музики.
Антось був статним чоловіком, господарі поважали його за розум і за працю, але Стефця часто дивилася збоку, чи заглядають ще за нею парубки, косила зіркатими очками на чужих чоловіків, знала - Антось від неї не втече і нічого не скаже.
Ровесниці поза очі судили її: може, від заздрощів, а може, було за що. Любила ходити в гості, бути завжди попереду, жартувала на рівні з чоловіками і при цьому милувалася собою. Часом Стефка нудилася і шукала собі роботи: бралася за вишиття, до якого не мала терпцю, або читала
В якусь неділю справляли роковини млина і була нагода ще раз себе показати. Стефця скликала знайомих коліжанок з чоловіками. Мала бути добра забава. Готувалися цілий тиждень. Мама з наймичкою варили холодці, пекли, фарширували. Помагала їм і Стефця-господиня. Взялася по-особливому пекти качку. Присмажувала, поливала сметаною і різними
* Рецепти тістечок (
приправами, аж поки качка стала рум’яною і апетитною.
